Дистанційне навчання. 9 клас

Шановні учні! На цій сторінці ви отримуєте уроки з історії. Уроки розписані за розкладом, який є у вас в щоденнику. Нижче ви бачите дату, клас, тему і сам урок. 

Якщо ви засумуєте, відкривайте підручник і читайте наперед, тому що історія - це завжди цікаво і не складно. Успіхів і до зустрічі!

Листайте і знаходьте свій урок

Діти! Я вас дуже прошу навчатися разом із відеоуроками по телебаченню! Навіть якщо ми вже вивчили тему, повторіть її, переглянувши урок. 

ВІДКРИВАЙТЕ  ВІДЕОУРОКИ І НАВЧАЙТЕСЯ 

Всі відповіді, а також питання, які вам незрозумілі, ви можете надсилати на мою поштову адресу markova201011@gmail.com а також в Інстаграм і Фейсбук

28. 05. 2020 четверг

9 класс. Всемирная история

Основные идеи, достижения, вызовы «долгого» XIX века

Понятие «долгого» XIX века ввел английский историк Эрик Хобсбаум (1917—2012). Он начинается событиями Великой французской рево- люции (1789 г.) и завершается началом Первой мировой войны (1914 г.). Это именно тот период, который вы изучали в 9 классе.

За это время в мире произошли заметные сдвиги. Так, в результате промышленной революции в Европе, США и Японии произошел переход от аграрного общества к индустриальному. Большая часть населения стала жить в городах. Изменилась и социальная структура общества. Кроме промышленников и наемных рабочих, активно формировался средний класс. В мире окончательно утвердилась рыночная экономика. Вместе с тем в обществе распространялись новые ценности — свободы и равенства. Началось становление демократии. Либерализм стал господствующим течением в общественной мысли. Преобразование научной картины мира, быстрая смена художественных стилей в литературе и искусстве сделали культурную жизнь особенно яркой и насыщенной. В целом изменилось место культуры в общественной жизни. Культура стала массовой и с каждым годом находила все больше почитателей. В свою очередь, распространялись творческие профессии. Представители культуры получили возможность влиять на общественную мысль, выражая свои взгляды в стремительно развивавшихся средствах массовой информации.

Промышленная революция обеспечила странам Запада экономическое и прежде всего военное преимущество перед другими цивилизациями и народами. Это вызвало масштабную экспансию западноевропейской цивилизации, колонизацию мира и его передел. К концу XIX в. фактически завершилось становление единой мировой цивилизации, в центре которой был Запад, а другие регионы мира находились в разной степени зависимости от него. Однако Новое время породило и новые проблемы, которые в полной мере дали о себе знать в XX в. Наиболее остро стоял рабочий вопрос. Низкий уровень жизни и шаткое социальное положение формировали у рабочих ощущение неравноправия в трудовых отношениях с работодателем. В течение второй половины XIX в. сложились две точки зрения на решение данной проблемы. Революционные социалисты (марксисты) считали, что главная причина кроется в частной собственности. По их мнению, ее ликвидация и перестройка общественных отношений на основе общественной собственности должны были привести к счастью и гармонии. Вместе с тем либеральные социалисты (реформисты) выступали за проведение социальных реформ и установление справедливых условий труда. Такие преобразования не предусматривали коренной смены политического порядка, но укрепляли роль государства в экономической

и общественной жизни. Эти два пути вылились в эксперимент с построением коммунизма на просторах бывшей Российской империи, стран Восточной Европы и Азии; в то же время на Западе утверждалась модель государства «всеобщего благоденствия».

Острым оставался и национальный вопрос, активизировавший масштабные национальные движения и появление на руинах империй национальных государств. Однако их границы не всегда совпадали с границами расселения народов, что породило проблему национальных меньшинств. К тому же идеи национализма противоречили главному принципу либерализма — свободе.

В XIX в. произошел новый поворот в международных отношениях. Великая французская революция и наполеоновские войны уничтожили систему баланса сил. Определяющим становился принцип «кто сильнее, тот и прав». Чтобы противостоять друг другу, страны развернули гонку вооружений и стали искать союзников. В результате возникли военно-политические объединения — Тройственный союз и Антанта. Разногласия между ними переросли в Первую мировую войну. Промышленная революция привела к решительным изменениям в военном деле. Отныне величие государств зависело не от могущества армии, а от мощности экономики. Уже первые военные конфликты с применением новых видов оружия показали, что война принимает более разрушительный характер.

Колониальная экспансия Запада происходила в военной, политической и экономической формах. Однако навязывание чужих ценностей вызывало сопротивление. Попытки стран Азии и Африки заимствовать у европейцев отдельные элементы для модернизации своего общества, чтобы противостоять завоевателям, не имели успеха. Единственной азиатской страной, которая смогла применить европейский и американский опыт, была Япония. Благодаря реформам она вошла в группу великих держав и присоединилась к колониальной экспансии. Мощные народные выступления, защищавшие традиционные ценности (восстания сипаев, тайпинов, ихэтуаней), без особых сложностей были подавлены, что объяснялось преимуществом Европы в военной сфере. В результате в конце XIX — начале XX в. в странах Азии и Африки возникли национальные движения, которые стремились перенять идеи модернизации, при этом не разрушая национальные ценности.

Таким образом, «долгий» XIX век стал периодом невиданных прежде изменений в истории, временем утверждения ценностей, без которых невозможно представить современный мир, — свободы, демократии, рыночной экономики. Вместе с тем в XX в. перешли не только новые возможности, но и новые проблемы: рабочий вопрос, подъем национализма и национально-освободительных движений, рост милитаризма и международной напряженности.

27. 05. 2020 середа

9 клас. Історія України

Узагальнення за курсом історії України кінця XVIII — початку XX ст.

Понад 100 років, що були висвітлені на сторінках підручника, стали важливими в історії українських земель. Це була доба великих змін у житті українців та їхньому світогляді. Незважаючи на те, що в цей період українці були повністю позбавлені національної державності, опинилися розділеними між двома імперіями, вони зуміли знайти в собі сили усвідомити свою окремішність і підняти боротьбу за національне визволення. Другою важливою зміною в житті українських земель був їх швидкий промисловий розвиток (особливо східних і південних районів), залучення до світового господарства.

Національне відродження, що охопило різні регіони наприкінці ХVIII — на початку XIX ст., маючи свої регіональні особливості, у 60‑ті рр. XIX ст. злилося в єдиний національний рух. Одна його частина перебувала на західноукраїнських землях, що підпорядковувалися владі Австро-Угорщини, а друга — у Наддніпрянській Україні, що входила до Російської імперії. Розвиваючись у складних умовах переслідувань і заборон (особливо в Російській імперії), набуваючи різних організаційних форм, наприкінці XIX ст. український рух став перед

проблемою вироблення чіткої власної політичної програми. Цей процес політизації зумовив появу трьох основних політичних течій: соціалістичної, ліберальної (національно-демократичної) і націоналістичної.

Відстоюючи національні інтереси українського народу, кожна з течій головним і першочерговим завданням висувала соціальне визволення, здобуття демократичних свобод або відродження Української держави.

Трагедією українського руху стало те, що різні течії так і не змогли дійти до єдності дій у боротьбі за Українську державу. До того ж лише в Галичині, яка стала «українським П’ємонтом», українські політичні партії незалежно від політичних уподобань проголосили, що

метою їх боротьби є здобуття незалежності України.

Таким чином, український рух хоча й був вагомим чинником політичного життя двох імперій, але так і не досяг тієї консолідованості, яка б могла сприяти здобуттю незалежності. Тому українські діячі напередодні Першої світової війни почали покладати велику надію на зовнішні сили.

26. 05. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Світ юридичних професій" - параграф 24 - познайомтесь, які юридичні професії існують і як стати юристом

Не забувайте мені надсилати виконані тести (стор.170 - 171)

22. 05. 2020 пятниця

9 клас. Історія України

Після опрацювання теми напишіть, будь ласка, контрольну роботу. Завдання - в кінці даної теми

Тема уроку "Практичне заняття. Традиції та побут української сім’ї" - стор. 274

Для поповнення своїх знань про звичаї, обряди, святкування українців переходьте за посиланням https://authenticukraine.com.ua/manners-ordinances-celebrations

Родина. 

Станом на початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технологій виробництва та процесами модернізації, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення. Такі процеси також були характерні для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте на українських землях вони мали свої особливості (збереження патріархальності в сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та інше). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами. Нові риси побутової культури проявлялися насамперед у житті населення великих і середніх міст.

Наприкінці XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей. Цей процес розпочався в XVI ст. У XIX і на початку XX ст. велика патріархальна сім’я зустрічалася як виняток тільки в таких місцевостях, як Полісся, гірські райони Закарпаття. Панівною формою української сім’ї залишалася мала родина, у складі якої в середньому було п’ятеро-шестеро осіб.

Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, розміру господарства, наявності працездатних членів сім’ї, пори року.

Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу.

Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг (іноді навіть із земельним наділом). Воно мало назву материзни. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Дочки в родині були в підлеглому становищі. Після заміжжя вони переходили

в чужий рід, у чужу сім’ю, і тому їм не належало частки в загально-сімейному майні.

Виховання та догляд за дитиною були обов’язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Дитину рано починали годувати однаковою з дорослими їжею. Любов і турбота у вихованні поєднувалися з вимогливістю, прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху й поваги до рідних і старших. Виховувати намагалися не покаранням, а словом і прикладом. Особливо засуджувалися лінь, недбале ставлення до праці. Для розваг у дітей було дуже мало часу. Вони допомагали по господарству, наглядали за молодшими братами й сестрами, пасли худобу тощо. Матеріальна незабезпеченість часто змушувала батьків посилати дітей-підлітків на заробітки.

Сімейні звичаї та обряди. 

Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — із 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину намагалися віддати заміж якомога раніше, щоб раптом вона не залишилася самотньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя (приймака). Іноді, прагнучи якось покращити матеріальне становище, бідні батьки насильно віддавали синів або дочок у заможні родини.

За звичаєвим правом українського народу згода тих, хто вступав у шлюб, була не  обов’язковою, але фактично з ними рахувалися. Першочерговою вважалася воля батьків. Укладання шлюбу завжди супроводжувалося весіллям із його багатою обрядовістю. Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт. Весіллю передувало сватання нареченої. Посли нареченого — старости — як правило, літні поважні люди (один із них — обов’язково родич жениха, найчастіше дядько) домовлялися про шлюб із батьками нареченої. Якщо дівчина погоджувалася, старости обмінювалися хлібом із батьками нареченої, пили горілку, а дівчина-наречена перев’язувала їх вишитими рушниками. Якщо ж пропозицію відхиляли, дівчина виносила гарбуз, що означало відмову й вважалося для нареченого та його рідних великою ганьбою. Через два тижні після сватання влаштовували

так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».

На заручинах домовлялися про час весілля. У п’ятницю збиралися дівчата-подружки нареченої, які прикрашали дерево різнокольоровими стрічками, жмутками жита чи пшениці, квітами. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень випікали весільний хліб — коровай.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля та проходили, як правило, у неділю. У цей день відбувалися розплітання коси в нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання в церкві. Весілля було не лише сімейним святом. У ньому брали участь не тільки родичі наречених, а й більшість односельців. 

Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини, і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпорядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль належала кумам. Через рік у кожній селянській родині відзначалися пострижини — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест. 

Чимало звичаїв та обрядів супроводжували похорон. На відміну від людей старшого покоління, молодих неодружених людей ховали у весільному або святковому вбранні. У прощанні з ними, особливо в голосіннях, використовувалися поетичні прийоми, властиві весільним пісням.

Кожна родина свого часу відзначала проводи новобранця. Вони супроводжувалися піснями-плачами, які нагадували голосіння за небіжчиком, оскільки сім’я втрачала одного зі своїх годувальників.

Важливими святами в кожній селянській родині були Великдень, Новий рік, Різдво та деякі інші церковні свята.

Міська родина. 

Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на родинні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили меншість міського населення. Більшість городян у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки тощо; на західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та інші.

Переселення значної частини населення із села до міста спричинило виникнення такого явища, як маргінальність. Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну платню, якої ледь вистачало на прожиття. Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати за дітьми. Важким було для жінки-робітниці й материнство.

Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу:

« Культура України  в середині XIX - на початку ХХ ст.»

1.  Укажіть пам’ятку архітектури України, зображену на фото початку ХХ ст.

А Володимирський собор у Києві   Б Покровський собор у Харкові

В Успенський собор у Почаєві  Г Троїцький собор у Новомосковську

2. Про кого йдеться: Разом з істориком Д. Яворницьким та художником М. Самокишем він працював над альбомом «З української старовини». Його картини на історичну тему відображали героїко-романтичне минуле: «Бій запорожців з татарами», «Обрання полковником Мартина Пушкаря», «Сторожі запорозьких вольностей» тощо.

А І. Рєпін               Б  С. Васильківський           В М. Пимоненко         Г В. Тропіні

3. Створення в Одесі першої в Російській імперії (другої у світі) бактеріологічної станції пов’язано з ім’ям

А І. Мечникова        Б М. Терещенка      В А. Кримського           Г Д. Заболотного

4. Хто є автором картини, репродукцію якої подано?

А С. Васильківський               Б М. Пимоненко

В В. Тропінін                           Г І. Рєпін

5. З іменем якого митця пов’язане спорудження зображеної на фото пам’ятки архітектури України?

А О. Вербицький

Б М. Микешин

В В. Городецький

Г О. Бекетов

6. Що з переліченого стосується основоположника української класичної музики Миколи Лисенка (3 відповіді)?

1 Перші дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький»

2 Перша в Україні Музично-драматична школа

3 Перша опера — «Запорожець за Дунаєм»

4 Перший український мистецтвознавчий журнал «Артистичний вісник»

5 Опери «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Тарас Бульба», «Утоплена»

6 Перший український професійний театр «Руська бесіда»

7. Дайте визначення терміну: «Модернізм» — це

8. Дайте відповіді на запитання до джерела

«Заснування університету найтіснішим чином пов’язане з особистістю…… Він є справжнім винуватцем його існування: …. Він спонукав харківське дворянство на пожертвування, він мав перебороти силу ускладнень, аби добитися височайшого соізволєнія на заснування університету в Харкові, він же, зрештою разом з іншими особами…. Немало попрацював і у нелегкій справі початкового його облаштування» (Д.Багалій)

А Коли відбулися події, про які йдеться у фрагменті джерела?

Б Ім’ям якого діяча пропущено в тексті?

9. У яких твердженнях ідеться про Тараса Шевченка?           

А)діяч, якому судилося стати символом українського національного руху;

Б)основоположник художньої прози в українській літературі;

В)першу збірку його поезій було надруковано в Петербурзі в 1840р.;

Г)автор програмових документів Кирило-Мефодіївського товариства;

Д)творець «Енеїди» - першого твору нової української літератури;

Е)автор понад тисячі творів образотворчого мистецтва.             

10.  Прочитайте уривок з історичного джерела та виконайте завдання.(1б)

«Вищі школи, розкидані по всій Україні, мали одну спільну рису: …мовою викладання в них були – російська, німецька, польська. Запекла боротьба за українську мову не мала успіху. Проте був університет, у якому дозволили мати кілька – за змістом і мовою – українських кафедр...»

Таким університетом був

А Київський           Б Львівський           В Харківський              Г Новоросійський

11. Встановіть відповідність між характеристиками та іменами науковців другої половини 19 – початку 20 ст. 2 б)

1 Фізик та електротехнік, був першим винахідником рентгенівської трубки, завдяки якій зробив фотографію скелета людини; винайшов багато електротехнічних приладів.

2 Зоолог та анатом, відкривач фагоцитозу – явища поглинання клітинами організму мікробів. Працював у Франції над розвитком імунології, удостоєний Нобелівської премії.

3 Мікробіолог та епідеміолог. Першим у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби проти цієї хвороби.

4 Вчений-мовознавець і сходознавець. Відомий поліглот (вільно  володів майже 60 мовами). Його наукові праці – вагомий внесок у дослідження проблеми походження й розвитку української мови.

А Ілля Мечников                       Б Іван Пулюй                   В Дмитро Яворницький

Г Данило Заболотний               Д Агатангел Кримський

12.Прочитайте і дайте відповідь.(3 б)

Розвиток українського мистецтва (або архітектури на вибір) наприкінці ХV– у першій половині ХІХ ст. Та зробіть висновок.

21. 05. 2020 четверг

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Международные отношения в конце XIX — начале XX в." - парагр. 26

Тематическое оценивание "ПРОБУЖДЕНИЕ АЗИИ. МЕЖДУНАРОДНЫЕ ОТНОШЕНИЯ

(вторая половина XIX — начало XX в.)" - тесты ниже после видео

Смотрим видео по теме

Тематическое оценивание "ПРОБУЖДЕНИЕ АЗИИ. МЕЖДУНАРОДНЫЕ ОТНОШЕНИЯ (вторая половина XIX — начало XX в.)"

1.       В якому році відбулася молодотурецька революція ?

А)1889

Б)1905

В)1908

Г)1910

2.       Доба Мейдзі в Японії- це

А)Політика самоізоляції

Б) ‘’Відкриття’’ Японії західними державами

В)Епоха реформ

Г)Військова експансія

3.  Установіть відповідність між поняттями та їх значеннями

1.самурай

2. сьогун

3. синтоїзм

4.Мейдзі

А. Титул військового правителя Японії

Б. Національна японська релігія

В. Представник родового військового стану

Г,,Освічене правління’’

4.       Якими були наслідки реформ в Японії в 70-ті роки ХІХ ст. (три правильні відповіді)

А)сприяли політиці самоізоляції

Б)сприяли формуванню індустріального суспільства

В)поклали кінець міжнародній ізоляції Японії

Г)сприяли початку будівництва Китайсько-Східної залізниці

Д)відбулися зміни у соціальній структурі японського суспільства

Е)стали причиною повстання ,,Іхетуань’’

5.       У результаті яких війн відбулося ,,відкриття’’ Китаю ?

А)опіумних

Б)азіатських

В)китайських

Г)далекосхідних

6.       На початку ХХ ст. в Китаї Сунь Ятсен сформував принципи модернізації, які називаются

А)"три народні принципи"

Б)"політика самопосилення"

В)"антитрестівський закон"

Г)"рух тайпінів"

7.       Назвіть причини руху тайпінів у Китаї (три правильні відповіді)

А)Активне проникнення колонізаторів

Б)Збільшення вивезення опіуму з Китаю

В)Руйнування традиційної влади імператора

Г)Японська агресія в Китай

Д)Російська агресія в Китай

Е)Масове зубожіння населення

Ж),,Боксерське повстання’’ 1899-1900 рр.

8.       Коли було створено ,,Союз трьох імператорів’’?

А)1872 р.

Б)1873 р.

В)1882 р.

Г)1887 р.

9.       Виберіть правильний склад учасників Троїстого союзу

А)Німеччина, Австро-Угорщина, Франція;

Б)Німеччина, Австро-Угорщина, Італія;

В)Австро-Угорщина, Італія, Туреччина;

Г)Росія, Болгарія, Німеччина, Австро-Угорщина

10.   Виберіть правильне твердження:

А)У кінці XIX століття розгорнулась боротьба за переділ світу

Б)У кінці XIX століття була створена міжнародна організація, що мала вирішувати конфлікти між країнами дипломатичним шляхом;

В)У кінці XIX століття припинилась боротьба пригноблених народів за свободу.

Г)У кінці XIX століття гонка озброєнь унеможливила збройний конфлікт між військово – політичними блоками;

11.    Встановіть хронологічну послідовність

А-Союз трьох імператорів

Б- Антанта

В- Франко-пруська війна

Г-Троїстий союз

12.   Першою війною за перерозподіл світу стала

А)іспано-американська

Б)російсько-японська

В)перша балканська

Г)англо-бурська

20. 05. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Культура України в середині XIX — на початку XX ст. Розвиток освіти й науки" - стор. 258

Розвиток науки. 

У другій половині XIX ст. в Європі спостерігався розквіт природничих і точних наук: хімії, фізики, геології, ботаніки, біології, математики. Центрами наукових досліджень ставали університетські лабораторії. Університети на українських землях перетворилися на важливі наукові центри як Російської імперії, так і всієї Європи.

Розвиток наук зумовлювали такі чинники:

*розвиток промисловості після реформ 60—70-х рр. XIX ст., що потребував кваліфікованих спеціалістів і нових технологій;

*загальноєвропейський прогрес у науці й техніці;

*поширення й подальше панування філософії позитивізму, яка сприяла пошуку точних вимірів фізичних і суспільних явищ;

*відсутність ідеологічного забарвлення в дослідженнях, а отже, — конфлікту з владою (хоч і не завжди).

Протягом другої половини XIX ст. з’явилася низка видатних науковців світового рівня: вчений-етнограф М. Міклухо-Маклай; засновник київської школи теоретичної фізики М. Умов; вчений-хімік М. Бекетов; математик О. Ляпунов; ембріолог О. Ковалевський; засновники першої в Російській імперії та другої у світі бактеріологічної станції І. Мечников і М. Гамалія; основоположник ядерної фізики М. Пильчиков; фізик та електротехнік І. Пулюй.

Відео Іван Пулюй

У другій половині XIX ст. помітне піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широке визнання мали праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії українських земель періоду Руїни та Гетьманщини. Копітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович. У 80—90-х рр. XIX ст. почалася активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків — О. Єфименко, Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського.

Завдяки їхнім пошукам було вироблено загальну схему української історії від найдавніших часів. На початку XX ст. вийшли перші книги фундаментальної 10-томної «Історії України-Руси» М. Грушевського. 

Внесок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в становлення національної науки. 

Якщо в Наддніпрянській Україні наука розвивалася як частина загальноросійської, то на західноукраїнських землях було закладено фундамент національної української науки. Її осередком стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) — науково-культурна громадська організація, заснована в 1892 р. Попередником НТШ було Літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка, утворене в грудні 1873 р. Товариство мало різні наукові секції, видавало нариси, збірники, часописи, проводило культурно-просвітницьку роботу серед населення. Воно об’єднувало фахівців різних галузей знань, письменників, культурних і державних діячів Західної та Наддніпрянської України, інших держав. Членами та активними діячами товариства були О. Барвінський, М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський

та інші.

Найважливіші досягнення НТШ припали на сферу суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського, І. Джиджори, І. Крип’якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського), філології та літературознавства (праці М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського,

К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та інші.

До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названого згодом рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок

С. Рудницького та В. Кубійовича в дослідження географії українських земель тощо.

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи львівських вчених діяльність НТШ було відновлено у Львові.

Заповнюємо таблицю "Розвиток української культури": стор. 263 - 273

Галузь культури	Представник	Досягнення
Література
Театр
Музика
Образотв мистецтво
Архітектура

Узагальнюємо знання - дивимось відео по темі

Домашнє завдання: заповнити таблицю по ст. 263 - 273

19. 05. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тематичне оцінювання: виконайте завдання в підручнику на стор. 170: № 2 (порівняння) і тести на стор. 170 - 171

14. 05. 2020 четверг

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Попытки модернизации Османской империи. Младотурецкая революция 1908 г. Попытки модернизации Ирана (Персии). Революция 1905—1911 гг." - стр. 204

Османская империя в XIX в. 

В начале XIX в. Османская империя находилась в упадке. Очередные военные поражения свидетельствовали о необходимости проведения реформ. Первые реформы, направленные

на преодоление военной отсталости, осуществил султан Селим III (1789— 1807 гг.). Однако намерение создать новое регулярное войско встретило сопротивление со стороны янычар, не желавших терять свое привилегированное положение. Они подняли мятеж и убили султана. Все реформы были отменены. 

Новый султан Махмуд II (1808—1839 гг.):

*предпринял новую попытку реформирования армии, ликвидировав войско янычар 

*реорганизовал государственный аппарат, создал систему министерств и осуществил новое административное деление. 

*введение частного права на землю.

Все положительные начинания были перечеркнуты военными поражениями, понесенными от России, Австрии, Персии и других стран.

 Однако следующий турецкий султан Абдул Меджид (1839—1861 гг.), сын Махмуда II, продолжил реформаторскую политику отца. Его преобразования вошли в историю под названием Танзимат («реорганизация»): 

*были приняты земельный, гражданский и уголовный кодексы; 

*проведена денежная реформа; 

*формировалась сеть светских учебных заведений; 

*началось строительство железных дорог, телеграфных линий, промышленных предприятий; *были созданы благоприятные условия для иностранного капитала.

*в 1856 г. все подданные (мусульмане и немусульмане, турки и представители других народов) были уравнены перед законом.

Часть реформ вызвала недовольство мусульман и особенно турок. Попытка нового султана Абдул Азиза (1861—1876 гг.) отменить некоторые изменения привела к перевороту «новых османов» — сторонников продолжения реформ. «Новые османы» заставили следующего султана Абдул Хамида II (1876—1909 гг.) принять конституцию, которая ограничивала власть султана, закрепляла создание двухпалатного парламента, провозглашала права и свободы граждан.

Новые реформы еще больше усилили раскол в обществе на сторонников и противников старых, традиционных порядков. Тогда Абдул-Хамид II отстранил от власти «новых османов», распустил парламент, отказался от принципа равенства мусульман и немусульман.

В 1895—1896 гг. прокатилась волна жестоких погромов армян. Период правления Абдул Хамида II получил название зулюм («гнет», «своеволие»). В 1878 г. правительство султана Абдул-Хамида II объявило о банкротстве Османской империи и после трехлетних переговоров с западными кредиторами согласилось установить фактический иностранный контроль над финансами страны. Созданное тогда Управление Оттоманского государственного долга, где попеременно председательствовали британский и французский представители, получило широкие права и привилегии.

Иностранные государства добились выгодных концессий (соглашений) на строительство железных дорог, открывавших путь для экспансии на Ближний и Средний Восток.

Младотурецкая революция. В отличие от других азиатских государств, которые становились полуколониями, Османская империя имела боеспособную, патриотически настроенную армию. Именно курсанты Стамбульского военно-медицинского училища в 1889 г. создали тайное политическое общество «Единение и прогресс», положившее начало Младотурецкому движению. Оно объединило военных, молодую интеллигенцию и политическую эмиграцию во главе с Ахмедом Резой.

Младотурки поставили перед собой цель восстановить Конституцию 1876 г. и провести некоторые реформы, модернизировав общество по европейскому образцу. 

В 1907 г. в Париже состоялся съезд младотурецких групп, на котором было достигнуто временное примирение и принято решение о подготовке восстания. Оно началось 3 июля 1908 г. с выступления воинских подразделений в Македонии. Султан Абдул-Хамид II поспешил огласить свое решение о восстановлении Конституции 1876 г. Восставшие войска вступили в Стамбул. Младотурки сформировали новое правительство, но султан остался на троне. Их политика оказалась непоследовательной и излишне осторожной. Это позволило Абдул-Хамиду II 13 апреля 1909 г. поднять мятеж с требованием возродить шариат, отменить Конституцию и восстановить власть султана. Однако мятеж был подавлен, а Абдул-Хамид II лишился трона. Новым султаном стал Мехмед V (1909—1918 гг.).

Младотурки оставались у власти вплоть до 1918 г. За время свого правления они так и не выполнили обещаний провести модернизацию страны и освободиться от европейского экономического засилья и политической зависимости.

Стремление сохранить империю обусловило консервативный характер реформ. Во внутренней политике утверждалась идеология пантюркизма — создания и господства единой турецкой

нации. Это вызвало новую волну антитурецких настроений у порабощенных народов. Попытка силой навязать пантюркизм вылилась в кровавые погромы армянского и греческого населения, восстание арабов и балканские войны.

В экономической сфере младотурки решились на незначительные реформы лишь накануне Первой мировой войны (ограничивались внеэкономические формы эксплуатации крестьян, вводились законы протекционизма).

Попытки модернизации Ирана (Персии) в XIX в. 

После кратковременного подъема в середине XVIII в. и продолжительной борьбы в 1794 г. в Иране (Персии) утвердилась Каджарская династия, правившая до 1925 г. Новой столицей государства стал Тегеран. По вероисповеданию большинство иранцев были мусульманами-шиитами. Иранские шахи вели борьбу со своими традиционными соперниками — турками, афганцами, великими моголами, русскими. В первой трети XIX в. Иран потерпел поражения в войнах с Турцией и Россией и потерял Грузию, Армению и Северный Азербайджан. Попытки с помощью Франции и Англии модернизировать армию не принесли желаемых результатов. Однако это создало предпосылки для активного проникновения европейцев, которые стали

навязывать шаху неравноправные соглашения. В результате на иранский рынок хлынули европейские промышленные товары, что привело к разорению торговли и ремесла в стране, а также усилению эксплуатации крестьянства. Иран оказался на грани социального взрыва. Крестьяне, ремесленники и шиитское духовенство выход из кризиса связывали с пришествием легендарного имама Махди, который должен был установить истинную справедливую власть.

В 1844 г. появился некий сеид (вождь) Али Мухаммед, который объявил себя Бабом, то есть вратами, через которые имам Махди передает свою волю  народу. В 1847 г. власти, встревоженные ростом числа сторонников Баба, бросили его в тюрьму.

Последователи Баба во многом пошли дальше него, требуя раздела и общности имущества,

выступая за всеобщее равенство, в том числе равенство женщин. Эти лозунги встретили поддержку у крестьян, и число бабидов быстро росло. Осенью 1848 г. вспыхнуло бабидское восстание. Только в 1852 г. его удалось подавить, однако движение бабидов не прекращалось. 

Ощутив всю мощь народных движений, власти были вынуждены начать реформы, за реализацию которых взялся премьер-министр (визирь) Тагихан. Однако шах Насер ад-дин отправил Таги-хана в отставку, что привело к сворачиванию реформ.

Иран становился все более зависим от иностранцев. К концу XIX в. Россия и Англия фактически поделили между собой сферы влияния в этой стране. В это же время в соперничество за влияние в Иране вмешалась Германия, а в начале XX в. — США.

Революция 1905—1911 гг. в Иране (Персии).

Процесс преобразования Ирана в полуколонию сопровождался распадом традиционных

структур и усилением эксплуатации населения. Уровень жизни иранцев снижался. На рубеже XIX—XX вв. в стране обострилась продовольственная проблема, что вызвало голодные бунты (1900, 1901, 1903 гг.). В Иране вспыхнула революция1905 г.

Протестующие требовали провести радикальные реформы, в частности созвать меджлис (парламент) и принять конституцию.

Напуганный шах Музаффар эд-Дин (1896—1907 гг.) 5 августа 1906 г. издал указ о введении

конституционного правления. 7 октября открылся первый иранский меджлис, принявший первую часть иранской Конституции. Власть шаха ограничивалась, парламент закрепил за собой право утверждать все законы и бюджет, концессии, иностранные займы, соглашения с другими государствами. Через год, 7 октября 1907 г., шах принял дополнение к Конституции, где провозглашались равенство граждан перед законом, неприкосновенность личности и собственности, свобода слова, печати. Вводился принцип разделения власти на законодательную, исполнительную и судебную. Иранский шах остался лишь главой исполнительной власти.

Революционные изменения затронули всю страну. В городах возникли революционные организации — энджумены. Усилилось движение моджахедов — борцов за веру и справедливость, среди которых выделялась радикально настроенная молодежь — федаины.

Против распространения Иранской революции сообща выступили Россия и Англия. В июне 1908 г., воспользовавшись спадом революции, следующий шах Мохаммед Али-шах (1907—1909 гг.) совершил переворот и разогнал меджлис. Однако революция продолжалась, центр борьбы переместился на север страны. В 1908—1909 гг. произошло вооруженное выступление в иранском Азербайджане (Тебризское восстание). В 1909 г. вспыхнуло антишахское восстание в Бахтиарии и Гиляне. Вооруженные отряды повстанцев — федаинов, поддерживаемые бахтиарскими ханами, в июле 1909 г. вступили в Тегеран. Шах был свергнут и было объявлено

о восстановлении Конституции. Новый шах Султан Ахмад-шах (1909—1925 гг.) созвал новый меджлис, продолживший революционные преобразования. Сделать это было нелегко. За годы революции произошел развал финансовой системы и экономики страны. Иран пригласил на службу американского финансового советника М. Шустера. Его успешная деятельность обеспокоила Россию и Англию; со временем это привело к открытому вооруженному вмешательству.

Иранская революция потерпела неудачу. Меджлис был разогнан, отряды федаинов ликвидированы. Иран признал англо-российское соглашение.

Домашнее задание: проработать парагр 25

13. 05. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Культура України в середині XIX — на початку XX ст. Розвиток освіти й науки" - стор. 253

Розвиток початкової освіти в другій половині XIX ст. 

Недільні школи.

У другій половині XIX ст. українська культура продовжувала розвиватися в умовах колонізаторських політичних режимів, що панували на українських землях. Найбільш негативно вони впливали на народну освіту. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р.) освіта на українських землях,

особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що вона селянам не потрібна. Царський уряд майже не підтримував початкові школи.

Зміни в освіті стали відчутними вже наприкінці 50-х рр. XIX ст. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно опікувалися створенням недільних шкіл. Перша недільна школа відкрилася 11 жовтня 1859 р. в Києві на Подолі в будинку повітового дворянського

училища. Загальне керівництво школою було покладено на професора університету П. Павлова. Обов’язки вчителів взяли на себе студенти університету цілком безкоштовно. Першого ж дня школу відвідало 50 учнів, а через кілька днів — уже 110. Зрозуміло, що до недільної школи пішов навчатися трудовий народ. Крім читання й письма тут викладали основи рідної історії.

У 1862 р. на українських землях уже було понад 110 недільних шкіл. Викладання в багатьох із них здійснювалося українською мовою, видавалися букварі й підручники, у тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Однак того ж року царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох їх організаторів і викладачів було заарештовано. Проте недільні школи не припинили свого існування. Така форма навчання збереглася й до нашого часу в українських громадах за кордоном.

Земські школи.

Становище стало поліпшуватися після проведення реформ. Відкриттю нових шкіл у 70‑х рр. XIX ст. сприяли земства. Вони опікувалися змістом навчання, збільшували кошти на утримання та будівництво шкіл. На Правобережній Україні, де земств не було, система початкової освіти підпорядковувалася Російській православній церкві. 

У 1884 р. вийшло Положення про церковно-парафіяльні школи. 

Діяльність Христини Алчевської  - стор. 254

Політика реформ проводилася царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Уряд не дозволяв здійснювати навчання українською мовою. Валуєвський циркуляр та Емський указ чітко визначили головний напрямок освітньої політики російського царизму

на українських землях: не допустити українську мову в школу. Проте завдяки поширенню початкової освіти рівень письменності в українських селах наприкінці XIX ст. становив близько 20 %, а в містах — 50 %.

Певні зміни в освіті не оминули й західноукраїнські землі. У 1869 р. уряд Австро-Угорської імперії проголосив загальне обов’язкове початкове навчання в цих регіонах. Однак через матеріальні нестатки багато українських дітей не мали можливості відвідувати школу. До того ж у більшості шкіл навчання велося іноземними мовами: у Східній Галичині — польською, у Північній Буковині — німецькою, румунською, у Закарпатті — угорською. Це зумовило те, що рівень письменності серед українського населення ледь сягав 40 %, а в гірських ра-

йонах — 10 %.

Розвиток середньої освіти на українських землях. 

Значно більше уваги уряди імперій приділяли середній освіті, адже вона вважалася основою вищої освіти, яка готувала фахівців державного управління, народного господарства, культури й науки.

У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні гімназії, кадетські й духовні училища, семінарії. 

*У класичних гімназіях перевага надавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їхні випускники отримували право вступати до університетів. 

*У реальних гімназіях здебільшого вивчали сучасні європейські мови, математику, природничі науки. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію. Станом на 1876 р. гімназії існували в усіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90-х рр. ХІХ ст. на українських землях працювали приблизно 150 чоловічих і жіночих гімназій. 

*Для розмежування реальної та класичної середньої освіти в 1871 р. було проведено реформу середньої освіти. Реальні гімназії перетворилися на реальні училища. Вони давали чітко виражену професійну спеціалізацію, готували учнів до практичної діяльності. Навчання в реальних училищах тривало шість років. Сьомий (додатковий) клас давав право вступати до технічних вузів. На 1876 р. налічувалося 19 реальних училищ. Їх кількість не змінювалася до кінця століття.

На західноукраїнських землях основним закладом середньої освіти теж була гімназія, переважно з польською мовою навчання. У 1899 р. українські гімназії діяли тільки у Львові, Перемишлі, а в Коломиї, Тернополі й Чернівцях існували окремі гімназичні класи. 

У Російській імперії переважну більшість середніх навчальних закладів, особливо спеціалізованих, було закріплено за окремими урядовими відомствами: за міністерством народної освіти — учительські семінарії, за міністерством внутрішніх справ — ветеринарні училища, за військовим відомством — кадетські корпуси, військові училища й школи; синод засновував спеціальні богословські заклади. Чимало середніх навчальних закладів утримували земства (ремісничі училища) або приватні особи. Найвідомішою була Колегія Павла Галагана, заснована в 1871 р. в Києві. Вона працювала за спеціальною програмою й давала широкі знання із загальних та українознавчих гуманітарних дисциплін.

Вища освіта. У другій половині XIX ст. продовжувала розвиватися вища освіта. Вищими навчальними закладами на українських землях були Київський (1834 р.), Харківський (1805 р.), Новоросійський (1865 р.), Львівський (1661 р.), Чернівецький (1875 р.) університети.

У Російській імперії після відносної лібералізації в 60—70-х рр. XIX ст., коли університети користувалися правом внутрішньої автономії, розпочався період обмеження їхніх прав. Після вбивства народниками царя Олександра II в 1884 р. було прийнято новий університетський

статут, згідно з яким ліквідовувалися автономія університетів, виборність ректорів, деканів, професорів. Весь викладацький склад підлягав перевірці на благонадійність.

Становлення індустріального суспільства, розвиток промисловості обумовили появу вищих технічних навчальних закладів: політехнічних інститутів у Львові та Києві; двох ветеринарних вищих навчальних закладів у Харкові та Львові; інших вищих навчальних закладів — технологічного в Харкові, сільськогосподарського в Одесі, гірничого в Катеринославі. І все ж таки, як і раніше, вищі навчальні заклади залишалися установами для вузького кола людей.

Розвиток освіти на початку хх ст. На початку ХХ ст. відбулися нові зрушення в розвитку освіти. У Наддніпрянській Україні кількість початкових шкіл протягом 1897—1911 рр. збільшилася з 13,5 до 18,7 тисячі. Напередодні Першої світової війни тут налічувалося 252 середні школи, де навчалося 140 тис. учнів. При цьому в Київському навчальному окрузі, до складу якого входили п’ять губерній Наддніпрянщини, освіту здобували лише 10 % дітей шкільного віку. У середніх школах (реальних училищах, чоловічих та жіночих гімназіях) навчалися переважно діти дворян і державних службовців. Щонайменше 36—50 % бажаючих навчатися щорічно отримували відмову в прийнятті до середніх шкіл. Після революції 1905—1907 рр. кількість вихідців із нижчих станів (дітей міщан, ремісників, селян тощо) у гімназіях дещо зросла, однак для більшості населення Наддніпрянської України здобуття середньої освіти було недоступним. У 27 вищих навчальних закладах краю, у тому числі в трьох університетах — Харківському, Київському, Новоросійському — навчалося понад 35 тис. студентів. У післяреволюційний період частка дітей нижчих станів у вищих навчальних закладах дещо зросла. Так, у Київському університеті вона досягла 36 %.

На західноукраїнських землях ситуація з освітою також була складною. На початку XX ст. третина сіл Галичини не мала початкових шкіл, а кожне шосте — жодних навчальних закладів. В існуючих школах краю українські діти складали близько 20 % учнів. Середніх шкіл (державних і приватних гімназій) на всю Галичину було 49, із яких лише в чотирьох навчання здійснювалося українською мовою. Близько 150 тис. дітей шкільного віку взагалі не навчалися. Завдяки зусиллям української громадськості напередодні Першої світової війни в Галичині кількість українських початкових шкіл, де навчання здійснювалося рідною мовою, збільшилася до 3,5 тисячі, з’явилося шість державних та 15 приватних українських середніх шкіл. У початкових школах Закарпаття дітей навчали угорської мови. Набагато кращою була ситуація в Буковині, де напередодні війни фактично не існувало жодної сільської громади, де б не було початкової школи. Із 120 тис. дітей шкільного віку 112 тис. осіб відвідували навчальні заклади. Із 537 буковинських початкових шкіл 214 були з українською мовою викладання. Середню освіту в Буковині надавали п’ять державних та дві приватні гімназії. Серед них була лише одна українська гімназія.

Вищу освіту на західноукраїнських землях надавали чотири вищі навчальні заклади — Львівський та Чернівецький університети, Академія ветеринарної медицини та Політехнічний інститут у Львові. Викладання у Львівському університеті майже повністю здійснювалося польською мовою, у Чернівецькому — німецькою. При цьому українці серед студентів Львівського університету становили 21 %, Чернівецького — 17,6 %. Завдяки зусиллям української громадськості в обох університетах діяли українські кафедри.

Дивимось відео з теми

Домашнє завдання: опрац стор. 253 - 258

12. 05. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Продовження теми "Адміністративна та кримінальна відповідальність" - стор. 161

Адміністративні стягнення

Скоєно адміністративне правопорушення. Уповноважений орган розглянув справу. Час приймати рішення. Якщо особа визнана винною в скоєнні адміністративного правопорушення, до неї застосовують адміністративне стягнення.

Ознайомтеся з витягом із Кодексу України про адміністративні правопорушення 

З Кодексу України про адміністративні правопорушення

Стаття 24. Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф; (...)

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, отриманих унаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

5.1) громадські роботи;

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт;

8) арешт з утриманням на гауптвахті.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушили правопорядок.

Закон передбачає досить велику кількість адміністративних стягнень. При цьому закон визначає також розмір цих стягнень. Так, адміністративний арешт може тривати до 15 діб,

арешт з утриманням на гауптвахті — до 10 діб, ці стягнення накладаються тільки судом, тривалість виправних робіт, як адміністративного стягнення, не може перевищувати двох місяців. Для кожного правопорушення Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено перелік стягнень, які можуть бути застосовані в цьому випадку. Але визначити стягнення, яке потрібно застосувати в конкретному випадку, повинен той орган, який розглядає справу.

Відповідальність за адміністративні правопорушення настає з 16 років, але для притягнення до відповідальності неповнолітніх установлено особливі правила: 

*так, щодо неповнолітніх не може в будь-якому випадку застосовуватися адміністративний арешт. 

*до неповнолітніх можуть застосовуватися спеціальні заходи впливу, які не є адміністративними стягненнями, але можуть вплинути на неповнолітнього

правопорушника.

Дуже часто адміністративне правопорушення стає першим кроком до більш серйозних правопорушень — злочинів. Саме тому жодне адміністративне правопорушення не повинне залишитися непокараним.

До неповнолітніх, які скоїли адміністративні правопорушення, можуть застосовувати спеціальні заходи впливу, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення. Це можуть бути зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; попередження; догана або сувора догана, а також віддання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

Кримінальна відповідальність і кримінальні покарання

Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому рішення про винуватість особи та призначення їй кримінального покарання, на відміну від адміністративних стягнень, приймається тільки судом. Жоден інший державний орган не уповноважений розглядати питання про кримінальну відповідальність!

Звертаємо увагу на стор. 163 - 164 або тут

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Неповнолітній, який скоїв злочин, також притягається до відповідальності. Передбачивши відповідальність за злочини для неповнолітніх, держава визначила певні особливості притягнення їх до відповідальності:

* до них застосовуються не всі види кримінальних покарань. 

Зверніть увагу на схему 39 на с. 164. На ній виділено зеленим кольором ті покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітніх правопорушників. 

* строки можливих покарань для неповнолітніх правопорушників зменшено. Так, максимальний строк позбавлення волі для неповнолітніх становить 10 років (крім покарання неповнолітнього за навмисне вбивство, коли строк позбавлення волі може становити до 15 років). 

* максимальна тривалість громадських робіт — 120 годин, при цьому в день неповнолітній може працювати не більше 2 годин. 

* арешт може тривати від 15 до 45 діб, виправні роботи — від 2 місяців до 1 року. При цьому арешт, громадські та виправні роботи можуть застосовуватися щодо неповнолітніх, які досягли 16-річного віку.

Як ви вже знаєте, відповідальність, залежно від скоєного злочину, настає з 14 або 16 років. Дехто з вас може зробити висновок, що до 14, а то й до 16 років можна робити будь-що, немає підстав для хвилювання — усе одно покарання не буде. Проте такий висновок безпідставний.

Якщо злочин вчинила дитина, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, вона все одно підлягає певній відповідальності. Справу про її вчинки розглядає суд, за рішенням якого винного, який не досягнув відповідно 14 або 16 років, може бути піддано примусовим заходам виховного характеру, зокрема направлено до спеціальної навчально-виховної установи на строк до 3 років. До такого закладу направляють, незважаючи на незгоду батьків і самої дитини. Отже, незалежно від віку правопорушника, законом передбачене покарання за скоєні суспільно небезпечні діяння.

До тих, хто вперше вчинив нетяжкі злочини, можуть бути застосовані умовне засудження або відстрочення виконання вироку. У цьому випадку призначене покарання відкладається на певний, визначений судом строк, протягом якого засуджений перебуває під наглядом органів внутрішніх справ. Якщо він виправдовує довіру, не порушує громадський порядок і закон, суд звільняє його від відбування покарання. В іншому випадку суд направляє винуватця для відбування призначеного покарання, тобто скасовує відстрочення.

Домашнє завдання: користуючись текстом параграфу 23 і витягами з Кримінального кодексув параграфі та на стор. 168 - 169, проаналізуйте ситуації на стор. 168: визначте наявність правопорушення, хто його скоїв і буде притягнутий до відповідальності

8. 05. 2020 пятниця

9 клас. Історія України

Тема уроку Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку XX ст." (продовження) - стор.244

Діяльність організацій «Сокіл» і «Січ». 

Галицькі народовці стали організовувати товариства для пробудження національної свідомості

й національно-патріотичного виховання молоді. У 1894 р. на загальних зборах у Львові було створено перше українське фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство «Сокіл». Завданнями товариства були фізичне вдосконалення його членів і проведення культурно-просвітницьких заходів із метою виховання почуття національної єдності. У 1914 р. в Галичині та Буковині діяли 974 осередки «Соколу», до яких входило близько 33 тис. осіб.

У 1900 р. в селі Завалля Снятинського повіту Кирило Трильовський заснував першу українську фізкультурно-спортивну організацію «Січ». Згодом організації з такою назвою з’явилися в інших повітах Галичини й Буковини. У 1913 р. в Галичині діяло понад 900 первинних осередків «Січі», у яких було близько 80 тис. осіб. У роботі товариств наголошувалося на необхідності розвитку історичних традицій українського народу, сприянні патріотичному й фізичному вихованню української молоді. У 1912 р. організацію перейменували на «Український січовий союз».

У 1911 р. у Львові було утворено дитячо-молодіжну скаутську організацію «Пласт», покликану виховувати українську молодь на морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.

Найбільш масовими виховними формами діяльності «Сокола», «Січі» та «Пласту» було проведення спільних сільських, повітових, крайових демонстрацій і спортивних змагань. У спортивному святі, що відбулося в 1914 р. у Львові, узяли участь близько 12 тис. членів цих

трьох організацій.

Ідея сепаратизму. 

Напередодні Першої світової війни серед діячів українського руху Галичини набула поширення ідея використання можливих міжнародних воєнних конфліктів для здобуття незалежності України, або ідея сепаратизму.

У грудні 1912 р. на спільному таємному засіданні політичних партій Галичини (РУРП, УНДП та УСДП) затвердили заяву, у якій ішлося, що «коли прийде до війни між Австрією

і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України». Подібне рішення ухвалив також II Всеукраїнський студентський з’їзд у Львові в липні 1913 р. Із цією ідеєю на з’їзді виступив Дмитро Донцов. Пізніше реферат його доповіді вийшов окремою брошурою «Сучасне політичне становище нації і наші завдання».

Відродження Галицького москвофільства. 

На початку XX ст. старорусинсько-москвофільський напрямок українського руху в Галичині зменшив свій вплив, незважаючи на досить розгалужену мережу громадських і культурно-освітніх установ москвофілів — Ставропігійний інститут, Народний дім, Товариство ім. Качковського, різноманітні фонди, училища, культурно-освітні заклади.

У 1900 р. галицькі москвофіли проголосили «новий курс», в основу якого була покладена ідея повного ототожнення з Росією. Вони заснували Російську народну партію, очолювану В. Дудикевичем, якій надавав велику грошову допомогу російський уряд. Одночасно вона

підтримувалася місцевою польською аристократією, що намагалася розколоти український рух. У 1908 р. на Новослов’янському конгресі в Празі галицькі поляки домовилися з росіянами, що польська адміністрація в Галичині підтримуватиме місцевих москвофілів, щоб знищити український національний табір. Це польсько-московське порозуміння стало основою виборів до Галицького сейму в 1908 р. Москвофіли після 13-річної перерви провели до крайового сейму вісім своїх депутатів проти 12 українських. У відповідь на зловживання український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини Анджея Потоцького, який підтримав москвофілів.

Загострення відносин між українцями й поляками в краї призвело до втручання австрійської влади. Після того як польсько-український конфлікт було розв’язано, москвофіли опинилися осторонь боротьби.

На виборах до Галицького сейму в 1913 р. вони не змогли отримати жодного депутатського мандата. Однак москвофіли зберігали досить вагомий вплив на суспільно-політичне життя Галичини. У 1914 р. мережа підпорядкованих їм установ налічувала 300 культурно-освітніх організацій і 106 кооперативів. Остаточно москвофіли дискредитували себе співпрацею

з Росією в роки російської окупації Галичини під час Першої світової війни (1914—1918 рр.)

Український рух у Буковині та Закарпатті на початку

XX ст. 

Суспільно-політичне життя тогочасної Буковини значно пожвавилося. Надзвичайною політичною подією у краї стало утворення в 1903 р. в місцевому сеймі «Вільнодумного союзу». Його співзасновниками стали лідер українських народовців Микола Василько, лідер румунських націонал-демократів Аурел Ончул і лідер єврейської сіоністської партії Бенно Штраухер. Члени союзу прагнули по-новому розв’язати проблеми краю: вони заявили, що на перше місце висувають вимоги покращення соціально-економічного становища, розширення політичних прав, також задоволення національних потреб усіх народів, які населяють  Буковину. У 1905 р. союз розпався через суперечності між його членами.

12 листопада 1905 р. буковинські народовці об’єдналися в «Національну раду русинів на Буковині», яку неофіційно називали національно-демократичною партією, підкреслюючи цим ідейну спільність із подібною партією в Галичині. Партія виступала за запровадження

загального, рівного й прямого виборчого права, у сільському господарстві висувала завдання розвивати спілчанський рух, обґрунтовуючи національні потреби українців, визнавала таке саме право за іншими націями краю.

У червні 1907 р. від «Національної ради русинів на Буковині» відокремилося ліве крило й заснувало Радикальну партію. Визволення українського народу ця партія пов’язувала із широкими соціально-економічними перетвореннями та встановленням соціалізму. Майже

одночасно в Буковині сформувалася Українська соціал-демократична партія, яка проповідувала ідеї марксизму, вимагала докорінних змін у суспільстві. Однак більшість гасел соціал-демократів були незрозумілі селянам, а робітників у краї було дуже мало.

У 1907 р. в Буковині відбулися вибори до австрійського парламенту за новим виборчим законом. У всіх українських виборчих округах перемогли кандидати «Національної ради русинів на Буковині». Уперше після 1848 р. буковинські українці обрали п’ятьох депутатів. У лютому 1910 р. вона об’єдналася зі створеним одним із лідерів народовців С. Смаль-Стоцьким товариством «Руська рада» (її називали також «мужицька партія») у нову партію під назвою «Руська рада». У 1912 р. вона розпалася. Колишні члени «Національної ради» оголосили про створення Національно-демократичної партії, а прибічники С. Смаль-

Стоцького — Української народної партії. Однак до початку війни обидві партії остаточно не сформувалися.

У 1911 р. відбулися останні вибори до Буковинського крайового сейму. Із 17 обраних українських депутатів 15 були народовцями, по одному від радикалів і соціал-демократів. Москвофіли на виборах зазнали поразки.

На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Закарпаття провідні позиції зберігав москвофільський напрямок. Однак у цей час зародилося й народовство. Молоді русинські діячі, які заснували його, шукали нові засоби для забезпечення виживання свого народу в умовах мадяризації. Переконавшись у безперспективності москвофільства, вони звинувачували його прибічників у занепаді русинського національного життя в краї. Вирішальним кроком стала відмова закарпатських народовців від використання російської мови та вибір ними як мови освіти й літератури народної мови. Друкованим органом народовського руху в краї став тижневик «Наука», що виходив із 1897 р. Його головним редактором із 1903 р. був Августин Волошин (1874—1945), який згодом відіграв визначну роль в історії Закарпаття.

Розвиток народовства в краї відбувався під впливом і в тісній взаємодії з українським рухом Галичини. Роль народовців на початку століття в суспільно-політичному житті Закарпаття була досить непомітною. Їх діяльність обмежувалася питаннями мови, літератури, історії й освіти. Вони не прагнули надання краю автономії або самоврядування, не виступали за його приєднання до решти українських земель. Головним завданням народовці вважали зберегти ті прояви національного життя, які в майбутньому сприятимуть відродженню Закарпаття.

Домашнє завдання: опрац. парагр. 28-29

Дивимось відео з даної теми:

7. 05. 2020 четверг

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Китай" - стр. 196

таблицу с домашним заданием - мне на почту

Пробуждение Азии. Во второй половине XIX в. Китай, Иран (Персия) и Турция попали в полуколониальную зависимость от европейских государств. Это обусловило насильственное втягивание этих стран в мировой рынок и коренные изменения во внутренней жизни. Традиционная экономическая система и политическая структура стали разрушаться. 

Этот период ознаменовали три революции — Иранская (1905—1911 гг.), Младотурецкая

(1908 г.) и Синьхайская (1911—1912 гг.). Хотя две последние одержали победу, а Иранская потерпела поражение, они привели к прямо противоположному результату: рывка, который позволил бы преодолеть отсталость, не произошло, а разбуженные массы не желали изменений по европейскому образцу. Общество раскололось на два лагеря — сторонников и противников перемен, что обусловило дальнейшие острые конфликты и новые революции.

Колониальная экспансия ведущих стран мира в Китае. 

В начале XIX в. Китай был крупным государством. Ему принадлежали Индокитай, Монголия, Тибет, часть Средней Азии, Корея. Однако политика самоизоляции (в 1757 г. европейцы были изгнаны из всех китайских городов) негативно влияла на развитие страны. Англия и Франция стали активно добиваться «открытия» Китая. Впоследствии к ним присоединились США, Россия, Германия и Япония.

По итогам англо-китайской войны 1840—1842 гг. (первая «опиумная» война) и англо-франко-китайского противостояния 1856—1860 гг. (вторая «опиумная» война) Китай был насильно «открыт» для европейцев.

Карта на стр. 198

В 40—50-е гг. XIX в. по Китаю прокатилась волна крестьянских восстаний. Наиболее масштабным среди них стало движение тайпинов. Главным идеологом движения тайпинов был Хун Сюцюань (1814—1864), проповедовавший идею социального равенства и построения «Царства равенства, справедливости, благополучия» — «Тайпин тяньго». С идеями тайпинов — объединения традиционной конфуцианской морали и идей христианства — Хун Сюцюань познакомился благодаря христианским миссионерам.

В 1850 г. одиночные крестьянские восстания в долине реки Янцзы переросли в широкое повстанческое движение. Главной военной силой движения стала организация тайпинов, которая одерживала одну победу за другой. Правительственные войска перешли на сторону восставших. В 1853 г. восставшие овладели древней столицей Китая — Нанкином. Тайпины основали свое государство, в котором стремились воплотить принцип равного распределения материальных благ и отменить право собственности на землю. Однако их попытки потерпели неудачу. Встревоженные размахом восстания и неспособностью правящей династии подавить его, европейские страны, которые не так давно открыли для себя китайский рынок, решили вмешаться в конфликт. Под незначительным предлогом англичане в 1856 г. высадили свои войска в Гуанчжоу. Позднее к ним присоединились французы. В ряде битв английские и французские отряды одержали победу. В 1864 г. китайские войска окружили Нанкин. Город был взят штурмом, почти все жители (100 тыс. человек) погибли. Хун Сюцюань наложил на себя руки. Движение тайпинов было подавлено.

В ходе борьбы Англии, Франции, США с тайпинами правящую династию Китая удалось склонить к подписанию новых договоров, открывавших еще большие возможности для проникновения в страну. Это позволило им торговать во всех крупных портах Китая и создавать собственные торговые консульства. В 90-е гг. XIX в. к участию в колонизации Китая присоединились Япония, Россия, Германия.

В 1894 г. Япония начала войну с Китаем и быстро нанесла ему поражение. Примеру Японии последовали и европейские страны. Франция добилась исключительных привилегий на юге Китая. Россия получила право на строительство железной дороги через Маньчжурию во Владивосток (Китайско-Восточная железная дорога), а в 1898 г. взяла в аренду порты Порт-Артур и Далянь на Ляодунском полуострове. Германия захватила Шаньдунский полуостров, а город Циндао сделала своей опорной базой. Англия включила в свою сферу влияния бассейн реки Янцзы.

Китайское государство стало быстро распадаться. Оно было разделено на сферы влияния между великими державами. Императорская власть и конфуцианская мораль утратили былое величие и авторитет.

Китай в конце XIX в. Восстание ихэтуаней.

В 90-е гг. XIX в. в китайском обществе стали распространяться идеи о необходимости коренных преобразований, которые бы сохранили целостность и независимость Китая.

Одним из сторонников этих идей был китайский мыслитель Кан Ювэй, убеждавший императора Гуансюя в необходимости провести либеральные реформы. Он планировал ввести в стране конституционную монархию, осуществить реформы в государственном управлении, экономике, образовании и других сферах. Вскоре Кан Ювэй и некоторые его сторонники были назначены советниками императора. За «сто дней реформ» Гуансюй издал более 60 указов, направленных на модернизацию Китая и превращение его в могущественное и независимое государство. Однако в результате государственного переворота 21 сентября 1898 г. Гуансюй был лишен трона в пользу императрицы Цы Си. Начались казни реформаторов, однако Кан Ювэю удалось бежать в Гонконг. Таким образом, попытка вывести страну из кризиса посредством реформ потерпела неудачу.

Тем временем в стране нарастал стихийный протест против проникновения в Китай иностранцев. Ключевым событием стало восстание, организованное членами общества Ихэтуань («боксерское» восстание 1899—1900 гг.). 

Читаем самостоятельно стр. 200

Китай в начале XX в. Синьхайская революция. 

На борьбу за модернизацию Китая вышли силы, выступавшие за революционные изменения в стране. Их возглавил Сунь Ятсен. Он сформулировал «три народных принципа», которые и определяли цель преобразований в Китае:

*национализм — свержение Маньчжурской династии и восстановление китайского правления;

*народовластие — ликвидация монархии и установление республики;

*благосостояние народа — постепенная национализация земельной собственности и установление прогрессивного налога на землю.

Летом 1905 г. в Токио (Япония) китайские революционные кружки демократического и националистического направлений были объединены под руководством Сунь Ятсена в «Объединенный союз». В 1907 г. организация предприняла ряд попыток поднять восстание против Маньчжурской династии, но неудачно.

Под угрозой революции императрица Цы Си согласилась на проведение некоторых реформ, предложенных еще императором Гуансюем. Провозглашались: отмена рабства; ликвидация сословных различий и привилегий дворян; создание армии по европейскому образцу; отмена пыток; создание совещательных органов в провинциях; проведение денежной и финансовой реформ; запрет на употребление опиума; создание политических партий; реформирование системы образования (в том числе его европеизация). Все эти преобразования свидетельствовали о начале модернизации в Китае. Однако в традиционном обществе не воспринимали изменений и противились им. После загадочной смерти императрицы Цы Си в 1908 г. реформы были остановлены.

Провал реформ создал предпосылки для революции. В результате случайного взрыва гранаты в городе Ханькоу была обнаружена нелегальная квартира революционеров, где нашли оружие и список членов революционных организаций. По стране прокатилась волна арестов. Заговорщики решили действовать незамедлительно. 10 октября 1911 г. вспыхнуло восстание в Учане. Далее оно перекинулось на другие города. Его участники объявляли о своей независимости от Пекина и Цинского двора.

Маньчжурские власти обратились за помощью к генералу Юань Шикаю, которого ранее отправили в ссылку за реформаторские взгляды, с просьбой взять на себя командование всеми вооруженными силами. Тот согласился и вскоре возглавил императорский совет, а также стал премьер-министром, то есть полновластным диктатором Северного Китая. Кроме того, был издан проект конституции, которую признала монархия. Однако восстание ширилось. Объявили себя независимыми города Ханчжоу, Шанхай, провинция Шаньдун, о своей автономии заявила Внешняя Монголия. 2 декабря 1911 г. революционные войска вступили в Нанкин. Маньчжурская империя начала распадаться. Узнав о начале революции, Сунь Ятсен вернулся из эмиграции и 24 декабря прибыл в Шанхай. 29 декабря конференция делегатов революционных провинций, собравшихся в Нанкине, провозгласила о создании Китайской республики. Сунь Ятсен был единогласно избран ее временным президентом. Новая столица Нанкин рукоплескала президенту. 1 января 1912 г. Сунь Ятсен принял присягу.

Однако правящая верхушка стремилась сохранить власть. 12 февраля 1912 г. Юань Шикай

заставил мать шестилетнего императора Пу И от его имени подписать акт об отречении от престола. В сложившихся условиях Сунь Ятсен с его программой «благосостояния народа» оказался неугодным. Понимая это, он отказался от президентства в пользу Юань Шикая.

Китай пережил неспокойный год, который по старому календарю назывался синьхаем. Синьхайская революция в Китае завершилась. В марте 1912 г. в Нанкине была принята Конституция Китайской республики, а столица перенесена в Пекин.

В августе 1912 г. «Объединенный союз», созданный Сунь Ятсеном, и несколько других

организаций сформировали национальную партию Гоминьдан. Во вновь избранном парламенте, приступившем к работе в апреле 1913 г. на основе новой Конституции, Гоминьдан получил значительное представительство. Его депутаты находились в оппозиции к Юань

Шикаю.

Напряженность усилилась после известия об участии Юань Шикая в подготовке убийства гоминьдановского кандидата на должность премьер-министра. В стране снова вспыхнуло восстание. Семь южных провинций, где Гоминьдан имел сильные позиции, заявили об отделении от Пекина. Началась гражданская война между Югом и Севером, в ходе которой войска Юга были разбиты. Гоминьдан был вынужден перейти на нелегальную деятельность, а Сунь Ятсен снова эмигрировал. Разогнав парламент и став полновластным диктатором, Юань Шикай создал условия для реставрации монархии. Конституция была пересмотрена, изъяты статьи о демократических свободах. Однако незадолго до своей смерти (в июне 1916 г.) диктатор отказался от прежних намерений, и республика была сохранена. Хотя революция не решила основных проблем Китая, она устранила одно из главных препятствий на пути к модернизации страны — Маньчжурскую династию.

Домашнее задание: проработать парагр. 24

6. 05. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку XX ст." стор. 240

Особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.

В Австро-Угорській імперії на початку XX ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. Для Галичини основним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, що вели боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме щодо своїх політичних інтересів українство. Це змінило співвідношення сил між поляками та українцями в Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх своєю свідомістю та згуртованістю. Так, українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Її основними формами були передвиборча агітація, демонстрації, сутички з поліцією, народні віче, парламентська діяльність тощо. Одночасно тривала робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх культурних, наукових установ, кооперативів тощо.

Вагомі здобутки українського руху в Галичині у відстоюванні своїх національних інтересів, досягнуті наприкінці XIX — на початку XX ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

На початку XX ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протистояння викликало перш за все селянське питання, боротьба за університет, проведення виборчої реформи та надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини.

Активізація українського руху в Галичині на початку XX ст. 

У 1900 р. українські громадські діячі провели в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини і приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонгін Цегельський виголосив програмову

заяву: «Створити свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом…». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі.

У 1902 р. селяни, яких підтримали активісти Русько-української радикальної партії (РУРП) та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий селянський страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій. Завдяки цьому страйк водночас набув характеру соціального й національного протесту. Налякані польські поміщики намагалися забезпечити підтримку польської громадськості Галичини поширенням націоналістичних закликів. Проте страйкарі, незважаючи на ці заклики та сотні арештів, трималися. Зрештою

поміщики задовольнили більшість вимог селянства.

Боротьба за український університет. 

Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада в 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання на польську або українську. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість із яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання.

Протести студентів-українців та української громадськості ігнорувалися.

За підтримки українських політичних партій краю студенти розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, що висували цю вимогу, був присутній М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету.

Справа набула розголосу. Голова УНДП, посол австрійського парламенту Ю. Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів пропозицію щодо заснування у Львові українського університету. Одночасно із цим близько 440 студентів-українців оголосили бойкот Львівському університету, подали заяви на вихід із нього та поїхали продовжувати навчання до Відня, Праги й Кракова. Ці події привернули увагу громадськості краю до проблеми університету. Проте поляки не бажали поступатися українцям. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону. У липні 1910 р. під час збройної сутички загинув один із лідерів українського студентського руху Адам Коцко.

Віденський уряд, намагаючись розв’язати конфлікт у Галичині, у 1912 р. надіслав інструкції до адміністрації краю, вимагаючи не допускати різного ставлення до поляків та українців. Значно збільшувалися грошові витрати на культурні й господарські потреби українців Галичини. Уряд зобов’язувався запровадити українську мову в навчальний процес Львівського університету та діяльність державних установ краю. До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет.

Боротьба за загальне виборче право та реформу крайового статуту.

Галицькі народовці закликали українців краю вести боротьбу за введення загального виборчого права. Завдяки цьому вони змогли б здобути представництво в австрійському парламенті та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з делегацією, очолюваною галицьким греко-католицьким митрополитом Андрієм Шептицьким. Учасники делегації звернулися до нього з проханням про зміни у виборчому законодавстві для населення краю. На підтримку цих вимог

у Львові 2 лютого 1906 р. відбулося народне віче, у якому взяли участь близько 50 тис. осіб.

У січні 1907 р. австрійська влада здійснила реформу системи виборів до парламенту держави, згідно з якою в країні вперше запроваджувалося загальне й рівне виборче право. У результаті реформи на виборах у травні 1907 р. українці збільшили своє представництво

в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини і п’яти депутатів від Буковини. Однак польська адміністрація краю постійно переслідувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджала українцям здійснювати своє волевиявлення на виборах. У 1908 р. під час виборів до Галицького крайового сейму за її сприяння здійснювалися махінації з виборчими округами, підтасовка бюлетенів у день виборів і розправи над виборцями-українцями.

У Галицькому сеймі українські депутати вели наполегливу боротьбу парламентськими методами (подання, запити, петиції, переговори тощо) за права українців краю. Австрійська влада не бажала загострення конфлікту з українцями в Галичині, особливо в умовах наближення війни, і змусила поляків піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту. За нею галицькі українці збільшили своє представництво до 62 місць, тобто 27 %. Це порушувало монополію поляків на владу

в Галичині та відкривало для українського руху перспективи для подальшої боротьби за поділ краю на польську й українську частини. Однак реформу сейму так і не було здійснено через початок Першої світової війни.

Домашнє завдання: опрац. стор. 240 - 244, в зошит - якими були здобутки галицьких українців у боротьбі за виборчу реформу в краї?

5. 05. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Адміністративна та кримінальна відповідальність" - стор. 157

Приклади злочинів, відомі вам із фільмів, книжок і повідомлень засобів масової інформації (домашнє завдання) - чекаю на пошті.

Загальний порядок притягнення до відповідальності

Однією з ознак правопорушення є юридична відповідальність, до якої притягають правопорушника. Процес притягнення до відповідальності відбувається за правилами, визначеними відповідними кодексами — адміністративних правопорушень, кримінальним, кримінальним процесуальним.

Закон визначає вік, з якого можливе притягнення до різних видів відповідальності. До адміністративної відповідальності притягають осіб, які досягнули 16 років. Злочини — більш небезпечні, тому Кримінальний кодекс України передбачив, що за окремі тяжкі злочини вік притягнення до відповідальності зменшений.

Крім того, особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, має бути осудною — розуміти значення своїх дій і мати змогу керувати ними.

При визначенні міри покарання або стягнення, яке накладається на правопорушника, мають ураховуватися обставини, які стосуються як особи самого порушника, так і обставини, за яких скоєно правопорушення.

Працюємо з Кримінальним кодексом України - стор. 157 - 158, визначаємо вік притягнення до кримінальної відповідальності і що таке осудність

Працюємо із схемою 38 на стор. 159

Різного покарання заслуговують ті, хто вперше порушив закон, і злочинець, який має не одну судимість. Різними мають бути стягнення для водія, який грубо знехтував Правила дорожнього руху й збив кількох людей на пішохідному переході, котрі внаслідок цього загинули, і для водія, який несуттєво перевищив швидкість і не встиг зупинитися, коли пішохід вибіг на дорогу в невстановленому місці, отримавши тілесні ушкодження.

Закон також визначає перелік обставин, які вважаються пом’якшуючими й обтяжуючими (можно ознайомитись тут https://uk.wikipedia.org/wikiОбставини,_які_пом%27якшують_покарання.)

 Порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Зважаючи на велику кількість і різноманіття адміністративних правопорушень, українське законодавство надає право розглядати справи щодо них великому колу посадових осіб та органів.

Працюємо практично - стор. 160

Ознайомтеся з витягом із Кодексу України про адміністративні правопорушення та визначте, які органи й посадові особи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Чи доводилося вам мати справу з тим, що рішення щодо відповідальності за адміністративні правопорушення приймають інші органи?

Напевно, ви помітили, що в Кодексі зазначено: «інші органи (посадові особи)». Розглядати справи про адміністративні правопорушення мають органи фіскальної служби — податківці, митні органи, органи державного пожежного нагляду, органи рибної та лісової охорони тощо. Кожен із цих органів уповноважений розглядати справи в тій сфері, яку він контролює: контролери — за безкоштовний проїзд, податківці — за порушення податкового законодавства, органи рибної та лісової охорони — справи щодо браконьєрів тощо.

Необхідно знати, що в разі скоєння адміністративного правопорушення складається відповідний протокол. Той, кого звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, має право ознайомитися з протоколом, внести свої зауваження чи пояснення, а при розгляді справи та винесенні рішення про стягнення має право користуватися послугами адвоката.

Домашнє завдання: опрац. стор. 157 - 161, завдання - на  протязі уроку

30. 04. 2020 четверг

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Япония" - стр. 188

Крах политики самоизоляции. В начале XVII в. власть в Японии захватил сёгун (полководец) Токугава Иэясу (сёгун - титул военно - феодальных правителей с 1192 г. по 1867 г., при которых императорская династия была лишена власти). Император (микадо) был лишен реальной власти. Его вместе с семьей изолировали в городе Киото, где он даже не имел права общаться с князьями (казнить императораьне могли, поскольку, согласно религии синтоизма, он являлся воплощением бога на земле). В заложниках сёгуна постоянно находились князья или члены их семей, что решило одну из главных проблем страны — междоусобицы князей.

В середине XVII в. сёгун Токугава Иэмицу, опасаясь, что европейцы постепенно поработят Японию, объявил о «закрытии» страны. Все европейцы были перебиты или изгнаны из страны, за исключением голландцев (им открыли для торговли единственный порт — Нагасаки). Целью изоляции Японии от внешнего мира было прежде всего сохранение древних традиций. Распространение христианства под влиянием католических миссионеров (особенно португальских) приняло угрожающий характер. Наряду с «закрытием» страны был наложен запрет на христианство и уничтожены все его последователи в Японии.

В середине XIX в. страна попала в поле зрения США, европейских государств и России. США рассматривали Японию как перевалочную базу для американских судов, плавающих в северных водах Тихого океана, и удобный плацдарм для укрепления своих позиций на Дальнем Востоке и особенно в Китае, где доминировали англичане. В 1854 г. под давлением

американского флота японцы были вынуждены «открыть» свою страну.

Дополнительная информация - на стр. 189.

Революция (переворот) Мэйдзи. Проникновение европейцев и американцев в Японию подорвало авторитет традиционной власти сёгуна. Это привело к гражданской войне (1863—1868 гг.), осложнявшейся вмешательством иностранных государств. В 1866 г. умер сёгун Токугава Иэмоти, олицетворявший светскую власть, а в 1867 г. — император Комэй,

представлявший религиозную власть. В стране с новой силой вспыхнула борьба. Нового 14-летнего императора Мэйдзи (Муцухито) поддерживали самураи юга Японии, горожане, крестьяне.

В январе 1868 г. войска императора, оснащенные европейским оружием, разгромили армию сёгуна, а в мае вступили в его столицу Токио (Эдо). Так император объединил светскую и духовную власть. Период его правления (до 1912 г.) стали называть «эпохой Мэйдзи» («просвещенное правление»).

Революция (переворот) Мэйдзи ознаменовала радикальные социальные, политические и экономические преобразования в японском обществе. Произошла быстрая модернизация страны на основе зарубежного опыта с учетом национальных традиций, был создан мощный промышленный потенциал.

Реформы 70—80-х гг. XIX в. Особенности экономического развития. В отличие от Китая, где традиции и консерватизм препятствовали европейским нововведениям, молодой император Японии Мэйдзи активно перенимал опыт Европы. 

Заполняем таблицу по стр. 190, 192 (включая Конституцию)

Название реформы

Дата проведения реформы

Содержание реформы

Внешняя политика Японии. 

Японо-китайская война 1894—1895 гг. Англо-японский союз 1902 г.

Первым объектом экспансии Японии на материке стала Корея, находившаяся в вассальной зависимости от Китая. Заключив с Кореей в 1876 г. неравноправный договор, Япония расширила экспансию под предлогом оказания помощи национально-освободительному движению.

Когда в начале 90-х гг. XIX в. в Корее вспыхнуло восстание и китайские войска выступили на его подавление, Япония направила свои воинские части на юг полуострова. Конфликт на Корейском полуострове вылился в японо-китайскую войну 1894—1895 гг., завершившуюся поражением Китая и подписанием мирного договора. Китай признал независимость Кореи, передал Японии остров Тайвань, Пескадорские острова и Ляодунский полуостров, открыл для Японии торговые порты, предоставил право строительства предприятий и обязался выплатить огромную контрибуцию. Однако под давлением России, Германии и Франции Япония была вынуждена отказаться от Ляодунского полуострова.

Война Японии против Китая обострила японо-российские противоречия на Корейском полуострове и в Южной Маньчжурии. Россия по договору с Китаем начала строительство Китайско-Восточной железной дороги и арендовала Порт-Артур на Ляодунском полуострове. Назревал вооруженный конфликт. Чтобы заручиться поддержкой влиятельных государств, Япония в 1902 г. заключила англо-японский договор, направленный не только против России, но и против США. Так на Дальнем Востоке столкнулись интересы ведущих стран мира.

Русско-японская война 1904—1905 гг. Подготовка к мировой войне.

В начале XX в. Япония решилась на острый конфликт с царской Россией. В ночь на 8 февраля 1904 г. японская эскадра без объявления войны напала на русский флот в ПортАртуре и Чемульпо (Корея). Так Япония перехватила стратегическую инициативу и изменила соотношение сил на море в свою пользу. 10 февраля 1904 г. Япония формально объявила войну России.

Гибель русской эскадры 28 мая 1905 г. близ острова Цусима трагически завершила войну. 31 мая 1905 г. японское правительство обратилось к президенту США Т. Рузвельту с просьбой о посредничестве в ходе подписания мира. 5 августа 1905 г. в Портсмуте (США) был заключен мир, согласно которому Япония устанавливала протекторат над Кореей. Порт-Артур, железная дорога в Южной Маньчжурии, а также южная часть острова Сахалин отходили к Японии.

В 1907 и 1910 гг. Япония и Россия подписали тайные соглашения о распределении сфер влияния в Китае. Это привело к ослаблению российско-японских противоречий, а главными противниками Японии теперь стали США и Великобритания. Русско-японская война стала ярким примером борьбы за передел мира. Обе стороны боролись за свои имперские интересы (сферы влияния) в Китае и Корее.

Домашнее задание: проработать парагр. 23, в тетрадь заполнить таблицу по стр. 190, 192

29. 04. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку XX ст." - стор. 237

Згадуємо, які українські землі входили до складу Австро-Угорщини

Промисловий розвиток. Розвиток промисловості західноукраїнських земель гальмували штучні процеси з боку метрополії. Понад 94 % промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий характер. У Галичині діяло лише 5,5 % парових двигунів усієї Австро-Угорської імперії. Великих підприємств налічувалося лише 220. Основними галузями промисловості Галичини залишалися нафтова, соляна, лісорубна. Напередодні Першої світової війни видобуток нафти випереджав інші галузі промисловості Галичини. На початку XX ст. на цей регіон припадало 5 % світового видобутку нафти. На нафтопромислах працювало близько 6 тис. робітників. У середньому на місяць робітник отримував 100 крон. Це становило дворічний дохід галицького селянина.

Окрім нафторозробок, Галичина мала монополію на видобуток озокериту — ґрунтового воску. Його використовували для виготовлення церковних свічок, у бджільництві тощо. Проте через виснаження більшості верхніх озокеритових родовищ його видобуток стрімко скорочувався. Крім нафти та озокериту, існували невеликі копальні бурого вугілля, який використовували на місцевих залізницях.

У Галичині та Закарпатті також були значними поклади солі. Копальні у Величці (біля Кракова), Калуші, Стебнику, Солотвині забезпечували сіллю майже всю імперію. Другим після нафти багатством краю був ліс. Починаючи з XX ст. щороку тут вироблялося близько 10 млн м3 деревини. Проте масове вирубування лісу лише в Галичині в 1912 р. призвело до скорочування площі лісів більше ніж на 1100 га.

Отже, на початку XX ст. для здійснення індустріалізації краю існували об’єктивні причини: значні природні багатства, надлишок робочої сили, кваліфіковані спеціалісти, розвинена мережа комунікацій — залізниці (понад 4 тис. км), зв’язок, місткий внутрішній ринок. Бракувало тільки капіталовкладень у промисловість.

Нарешті Галичиною, а особливо найприбутковішими галузями промисловості краю — нафтодобувною та лісообробною — зацікавився іноземний капітал. Із кінця XIX ст. поступово зростала й обробна промисловість. В основному це були філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій, таких як «Сіменс», ФІАТ та інші.

Однак незважаючи на позитивні зрушення в розвитку промисловості, західноукраїнські землі залишалися найменш розвиненими регіонами Австро-Угорщини. Близько 90 % експорту становила сировина. Безробіття, злидні змушували людей емігрувати.

Сільське господарство. На західноукраїнських землях у сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, у 1902 р. в Галичині існувало 3 493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Через пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота і лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням

земельних наділів.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте незважаючи на позитивні тенденції, у краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалися селяни (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. У Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

Кооперативний рух. Важливою та ефективною формою протидії іноземному капіталу та місцевим лихварям і загальному зубожінню селянства став кооперативний рух. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних спілок — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та інших. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, що був проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта». На конгресі представники кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці.

Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі»; кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. У Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). У Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитові спілки входили до угорських

кооперативних спілок.

Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — у Буковині й кілька в Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання. Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального укладу селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

Домашнє завдання: опрацюв. парагр. 27, в зошит - визначте чинники, які сприяли економічному розвитку краю та які гальмували його.

28. 04. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Адміністративні правопорушення. Злочини" - стор. 152

Виконайте завдання на стор. 152.

Адміністративні проступки

Протиправну, винну дію чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відповідальність, називають адміністративним правопорушенням (проступком).

Основним правовим актом, яким установлено відповідальність за адміністративні правопорушення, є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правопорушення надзвичайно різноманітні, вони можуть стосуватися будь-якої сфери людського існування —Правил дорожнього руху чи протипожежних правил, громадського порядку на вулицях і санітарних правил тощо.

Саме про адміністративне правопорушення йдеться, коли людина вчасно не отримує паспорт громадянина України. Адміністративним правопорушником є порушник Правил дорожнього руху — пішохід, який переходить вулицю в невстановленому місці або на червоне світло світлофора; відпочивальник, який розпалює багаття з порушенням установлених протипожежних правил; пасажир, який не купує квиток для проїзду в транспорті; і навіть перехожий, який у громадському місці вживатиме алкогольні напої чи куритиме.

До адміністративної відповідальності може бути притягнуто особу, яка досягнула віку 16 років. Не може бути притягнута до відповідальності особа, яка, унаслідок психічної хвороби чи іншого захворювання, не розуміє значення своїх дій або не керує ними.

Схема 36  стор. 153

Ознаки  адміністративного правопорушення:

*воно завжди порушує норми права, є протиправним. Якщо скоєне особою навіть надзвичайно неприємне, але воно порушує не правові, а інші норми — норми моралі, норми релігійні тощо, — про адміністративне правопорушення не йтиметься.

*вина особи, яка його скоїла. Деякі правопорушення особа здійснює свідомо, умисно, розуміючи, що вона порушує встановлені правила. Навряд чи можуть бути випадковими, неумисними дії хуліганів на ілюстрації (с.152): вони добре розуміють, що порушують громадський порядок, але нехтують вимогами закону. А от порушення Правил дорожнього руху водієм може бути й неумисним — якщо він не помітив дорожній знак, що обмежував швидкість або випадково забув удома водійське посвідчення. Однак навіть коли особа

скоїла правопорушення неумисно, з необережності, вона може бути притягнута до відповідальності за скоєне.

*Адміністративне правопорушення матиме місце лише у випадку, коли його скоїть особа, яка може нести за це відповідальність. 

*Воно завдає певної шкоди людям, суспільству, державі. Шкода може бути різною: матеріальною (знищення або пошкодження речей), фізичною (поранення людини) або моральною. 

Схема 37 стор. 154, виконайте завдання

Злочин: поняття та ознаки

Кримінальні правопорушення називають злочинами. У багатьох випадках вони подібні до адміністративних правопорушень, однак їх відрізняє передусім ступінь суспільної небезпеки, рівень шкоди, яку вони завдають.

Водій перевищує швидкість, і його зупиняє поліція — він порушив Правила дорожнього руху. Це — адміністративне правопорушення. Якщо внаслідок перевищення швидкості станеться аварія, у якій люди отримають поранення чи загинуть, — це вже буде злочин. Нецензурні висловлювання на вулиці — дрібне хуліганство — адміністративне правопорушення, а якщо

хулігани влаштують бійку, чинитимуть опір правоохоронцям чи звичайним людям, які спробують зупинити бешкетників, їхні дії розцінюватимуть як злочин. Навіть крадіжка, залежно від завданої шкоди, може бути або адміністративним правопорушенням, або

злочином. Отже, суттєво відрізнятиметься рівень відповідальності.

У всіх наведених ситуаціях люди порушили закон. У всіх випадках їхніми діями завдано значної шкоди. У скоєному є вина тих, хто скоїв порушення. Усе це — відомі вам ознаки правопорушення. 

Однак, якщо завдана шкода набагато більша й суспільна небезпека набагато вища, то йтиметься про злочин.

Злочин — протиправне винне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), скоєне особою, яка може нести відповідальність, і передбачене Кримінальним кодексом України.

Ознаки злочину:

*Вина особи, яка скоїла злочин. 

*Злочин завжди завдає шкоди людям і суспільству, при цьому шкода набагато більша, ніж та, яку завдає адміністративне правопорушення.

*Злочин може бути скоєний як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.

 Завдання: наведіть приклади злочинів, які можуть бути скоєні шляхом бездіяльності.

*Винний порушує не будь-який закон, а Кримінальний кодекс України. Злочином ми можемо назвати лише діяння, що скоєне особою, яка може нести за нього відповідальність.

Домашнє завдання: опрац. парагр. 21, в зошит - наведіть приклади злочинів, відомі вам із фільмів, книжок і повідомлень засобів масової інформації.

24. 04. 2020 пятниця

9 клас. Історія України

Тематиче оцінювання "Українські землі у складі Російської імперії на початку XX ст."

Ответы присылаем на email     markova201011@gmail.com 
или другим удобным вам способом

Завдання з однією правильною відповіддю:

1. Виберіть наслідки створення монополій:

а) пом’якшення руйнівної сили криз перевиробництва;

б) штучна підтримка нестачі того чи іншого товару;

в) встановлення високих цін на свою продукцію;

г) підвищення життєвого рівня.

2. Назвіть ініціатора кооперативного руху в Україні:

а) М. Драгоманов;

б) М. Терещенко;

в) М. Левитський;

г) І. Франко

3. Лейтенант Петро Шмідт очолив:

а) повсталих київських саперів;

б) повстання на головній базі Чорноморського флоту;

в) повстання на панцернику “Потьомкін”;

г) повстання на крейсері “Очаків”.

4. Закінченням російської революції 1905-1907 рр., вважають наступні події:

а) вибори в І державну Думу;

б) обнародування 3 червня 1907 маніфесту про припинення роботи ІІ Думи;

в) придушення грудневого збройного повстання;

г) вибори до ІІ державної Думи.

5. Законопроекти про викладання в школах українською мовою та ведення судочинства ІІІ державна Дума:

а) ухвалила;

б) відхилила;

в) не розглядала;

г) ухвалила частково.

6. “Просвіти” – це:

а) політичні організації українців;

б) організації української прогресивної інтелігенції;

в) українські самодіяльні культурно-просвітницькі організації;

г) громадсько-політичні організації української інтелігенції.

7. Головною перешкодою у розвитку сільського господарства П. Столипін вважав:

а) сільську общину;

б) поміщицьке землеволодіння;

в) заможне селянство;

г) безземельне селянство.

8. В українському національному русі Наддніпрянщини започаткував самостійницьку течію:

а) Микола Міхновський;

б) Володимир Винниченко;

в) Сергій Єфремов;

г) Борис Грінченко.

9. Звинувачення за справою М. Бейліса судовим процесом було:

а) ухвалено;

б) відхилено;

в) не розглядалося;

г) частково ухвалене за окремими пунктами обвинувачення.

Завдання, які передбачають розміщення відповідей у хронологічному порядку

10. Розташуйте події у хронологічній послідовності:

а) маніфест Миколи ІІ, яким у країні проголошувалися громадянські свободи;

б) початок повстання на панцернику “Потьомкін”;

в) “справа Бейліса”;

г) утворення Товариства українських поступовців (ТУП);

д) урочисте відзначення в Україні сторіччя з дня народження Т. Шевченка;

е) указ царського уряду, який започаткував столипінську аграрну реформу;

ж) переворот 3 червня.

11. Розташуйте в хронологічній послідовності основні події революції 1905-1907 рр.:

а) “кривава неділя”;

б) повстання на крейсері “Очаков”;

в) повстання на панцернику “Потьомкін”;

г) збройні повстання в Олександрівську, Харкові та Донбасі.

Завдання, які передбачають кілька правильних відповідей (2)

12. Які основні напрямки аграрної реформи Столипіна?

а) переселення в Сибір;

б) ліквідація поміщицького землеволодіння;

в) побудова індустріального суспільства;

г) руйнування сільської общини;

д) механізація сільського господарства.


                       23. 04. 2020 четвер

9 класс. Всемирная история

Тематическое оценивание по теме «ЕВРОПА И АМЕРИКА в последней трети XIX — начале XX в..»

Ответы присылаем на email     markova201011@gmail.com

1. Об’єднання підприємств, учасники якого заключають між собою угоду про регулювання об’ємів виробництва, умов збуту і найму робочої сили з метою отримання  монопольного прибутку. Члени об'єднання зберігають виробничу і комерційну самостійність:

А картель;

Б синдикат;

В концерн;

Г рейхстаг.

2. Коли була проголошена Третя республіка у Франції?

А 1870 р.;

Б 1877 р.;

В 1879 р.;

Г 1881 р.

3. Коли сталася революція в Росії?

А 1904–1906 рр.;

Б 1905–1906 рр.;

В 1905–1907 рр;

Г 1905–1908 рр.

4. Колоніальна експансія Німеччини у 80-х рр. XIX ст. була спрямована на:

А Близький Схід;

Б Латинську Америку;

В Африку;

Г Європу.

5. З якими державами на початку XX ст. Франція уклала союз під назвою «Антанта»?

А Італією та Німеччиною;

Б Росією та Англією;

В Англією та США;

Г Англією та Італією.

6. З якою країною США в 1898 р. вели війну за колоніальні володіння?

А Англією;

Б Францією;

В Іспанією;

Г Португалією.

7. Колоніальна імперія Англії в період 1870–1914 рр. була:

А найбільшою у світі;

Б дорівнювала французькій колоніальній імперії;

В найменшою, поступаючись іншим колоніальним державам;

Г на початок ХХ ст. майже не залишилось жодної колонії.

8. Францію кінця XIX ст. називали «державою-рантьє», тому що:

А Франція створювала підприємства на території своїх колоній і за рахунок цього процвітала;

Б Франція створювала великі підприємства, а потім їх перепродавала іншим державам;

В Франція створювала спільні підприємства з іншими державами і жила за рахунок отриманих прибутків;

Г значна частина її населення жила на відсотки зі своїх вкладів, що надавалися в борг іншим державам;

9. Яку назву мав політичний курс, що запроваджувався президентом США В. Вільсоном на початку XX ст.?

А «Америка для американців»;

Б «Нова демократія»;

В «Шлях істини»;

Г «Справедливий курс».

10. Які заходи передбачала аграрна реформа Столипіна, проведена в Росії на початку XX ст.?

А Укріплення поміщицького землеволодіння, заборону приватизації землі селянами, сприяння переселенню селян до міста;

Б зміцнення селянської общини, дозвіл на приватизацію землі селянами, заохочення переселення до США і Канади;

В продаж землі за заниженими цінами або надання кредиту під низькі відсотки;

Г руйнування селянської общини, дозвіл на приватизацію землі селянами, переселення на східні землі Російської імперії.

11. Співвіднесіть країни з прізвищами їх представників:

А Німеччина                               1 Д. Ллойд-Джордж;

Б Англія                                      2 Вільгельм ІІ Гогенцоллерн;

В Франція                                   3 Дж. Джолитти;

Г США                                       4 А. Дрейфус.

Д Італія

28. Співвіднесіть прізвище з посадою, що обіймала названа особа:

А Отто фон Бісмарк 1 прем’єр-міністр Франції;

Б Жорж Клемансо 2 перший канцлер Німецької імперії;

В Юань Шікай 3 президент США;

Г Вудро Вільсон 4 президент Китаю.

Д Дж. Рокфеллер

12. Установіть відповідність між політичними партіями різних країн Європи ХІХ — на початку ХХ ст. та їх основними засадами:

А національна ліберальна партія Німеччини          1 виражала інтереси великої промислової буржуазії, виступала за розвиток конституційної монархії, загальне виборче право, скасування станових привілеїв;

Б ліві (радикальні) республіканці Франції              2 спирались на міську дрібноту буржуазію та селянство, захищали приватну власність й особисту свободу, виступали за націоналізацію великих монополій;

В соціалістичні партії Росії                                       3 виражали інтереси інтеліґенції, робітників, селянства, виступали за знищення приватної власності, царського самодержавства, пропаганду соціальної рівності, встановлення республіки, надання громадянам прав і свобод;

Г клерикали                                                               4 виступали за підпорядкування державній владі католицької церкви, більш тісний зв’язок з римським престолом, відновлення привілеїв духівництва, виявили нетерпимість до неокатоликів.

Д консервативна партія Англії

22. 04. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Наддніпрянська Україна в 1907 - 1914 рр" (стор. 226)

Столипінська аграрна реформа та її вплив на розвиток Наддніпрянської України. Революція 1905—1907 рр. завершилася поразкою. Правлячі кола імперії зберегли владу, проте вони все більше усвідомлювали необхідність змін. Однією з головних причин революції було

аграрне питання, розв’язати яке шляхом реформи запропонував голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862—1911).

Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершилася Законами від 14 червня 1910 р. та 29 травня 1911 р.

Головними причинами, що обумовлювали необхідність проведення аграрної реформи П. Столипіна, були:

*необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне;

*потреба зменшення протистояння в суспільстві й відвернення загрози нового революційного вибуху.

Метою реформи було підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності селянських господарств, зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі та розв’язання проблеми аграрного перенаселення.

Столипінська аграрна реформа передбачала:

* руйнування селянської громади та закріплення за кожним господарем у приватну власність землі, якою він користувався. Отримуючи земельний наділ у власність, селянин міг вимагати виділення землі одним масивом або відрубом. Він мав право переселитися на неї і створити

власний «хутір»;

* надання селянам кредитної допомоги через Селянський земельний банк;

* заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населення до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії.

Здійснюючи реформу, П. Столипін зіткнувся із сильним опором як із боку правих, що не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів та більшовиків), які, мріючи про нову революцію, не бажали зменшення соціальної напруженості на селі. Чимало самих селян також чинили опір реформі, побоюючись розорення й не бажаючи змінювати звичний спосіб життя.

Наслідки реформи - в зошит (стор. 227)

Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі Києва агентом охранки та есером Д. Богровим. 

Українські політичні партії в 1907—1914 рр. 

Переслідування учасників революції 1905—1907 рр., що розпочалися після її поразки,

призвели майже до повного розгрому українських політичних партій. Так, якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. членів, то вже через кілька місяців її кількість зменшилася в десятки разів. У 1908—1909 рр. єдиною ознакою існування партії була легальна газета «Слово», що виходила в Києві.

Після цих невдач більшість провідників УСДРП, радикально змінивши погляди, перейшла на націоналістичні позиції. До них приєдналися й деякі лідери УСДС (М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський та інші). У 1911 р. у Львові на нараді УСДРП одна частина лідерів

українських соціал-демократів висловилася за те, що українцям у своїй боротьбі необхідно спиратися на власні сили, а друга — виступала за необхідність підтримки з боку Австро-Угорщини.

Після поразки революції Українська демократично - радикальна партія (УДРП) припинила свою діяльність. Члени ради УДРП Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію. На з’їзді УДРП у 1908 р. ідею підтримали та назвали нову організацію, за пропозицією О. Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП).
Поступовці виступали за перетворення Російської імперії на федеративну державу, надання Україні автономії, упровадження української мови в школах, створення українознавчих кафедр у Київському та Новоросійському університетах. Свої задуми вони намагалися реалізувати за підтримки російських ліберальних партій, що мали своє представництво в Думі. У 1911—1913 рр. ТУП використовувала загальноросійські з’їзди земств, учителів із питань організації народної освіти для проведення через них заяв про необхідність запровадження в школах Наддніпрянщини навчання українською мовою. У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено українську платформу, що містила вимоги:
 запровадження навчання в школах українською мовою;
 викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх та вищих навчальних закладах;
 використання української мови в судочинстві, церкві та громадських організаціях;
 скасування заборон на ввезення з-за кордону літератури, виданої українською мовою.

Український національно-культурний рух - характеризуємо у вигляді тез в зошит стор. 231 - 232 самостійно.

Українське питання в III та IV Державних думах. Запроваджені 3 червня 1907 р. зміни у виборчий закон призвели до значних змін й у складі Державної думи. У III Державній думі, що працювала 1  листопада 1907 — 9 червня 1912 р., переважали великі землевласники й консервативно налаштовані депутати. Із 442 депутатів дев’ять українських губерній представляли 95 депутатів. Української думської громади в її складі створено не було.
В IV Державній думі (15  листопада 1912  — 6  жовтня 1917  р.). Із 442 депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 96 депутатів.

Самостійно опрацьовуємо п. 5 стор. 232 - 233 і відповідаємо на питання: 

як відбувався розгляд українських питань у ІІІ і IV Державних думах?

Справа Бейліса. Із метою відволікти населення від боротьби проти самодержавства царський уряд намагався поширити на українські землі антисемітські настрої. У роки революції російські чорносотенні організації вчинили єврейські погроми, причому поліція трималася осторонь цих подій. Навесні 1911  р. в одному з київських ярів було знайдено тіло 13-річного школяра Андрія Ющинського. І хоча поліція викрила вбивць, члени російських  чорносотенних організацій почали поширювати чутки, ніби це зробили євреї з ритуальною метою. За підозрою у скоєнні злочину заарештували працівника цегельні Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей. Розпочавши судовий процес, самодержавство намагалося спровокувати єврейські погроми. Справа Бейліса тривала майже два роки і завершилася великим судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса виступила українська та російська демократична громадськість. Гнівний протест проти провокацій царизму висловили М. Грушевський, А. Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко. Суд присяжних виправдав М. Бейліса.

Домашнє завдання: працюємо з параг 26 і вимконуємо завдання, які я поставила на протязі уроку

21. 04. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Трудове право. Праця неповнолітніх". Продовження. (стор.143)

Порядок припинення трудового договору з неповнолітніми

Трудове життя людей складається по-різному. У колективах багатьох підприємств, у школах пишаються своїми ветеранами, які протягом десятків років працюють на одному робочому місці. Однак іноді життя складається так, що людині з різних причин доводиться змінювати місце роботи. Тоді постає питання про звільнення, припинення трудового договору. Кодекс законів про працю України передбачає цілий ряд причин припинення трудового договору.

• Ознайомтеся з витягом з Кодексу законів про працю України та визначте, які підстави припинення трудового договору передбачені законом - стор. 144 

Якщо працівник сам бажає залишити роботу, він повинен написати заяву не менше ніж за два тижні до дати звільнення. Працівник не зобов’язаний пояснювати причини свого звільнення, обґрунтовувати своє рішення. Однак якщо для звільнення є важливі підстави (переїзд на нове місце служби чоловіка-військовослужбовця, вступ на навчання, вихід на пенсію, хвороба тощо), доцільно вказати це в заяві, адже в цьому випадку працівник має право звільнитися раніше, ніж закінчаться вищезазначені два тижні.

А от власник підприємства, роботодавець мають право звільнити працівника лише у випадках, передбачених законом, — законодавство захищає працівника від свавілля роботодавця. При цьому у більшості випадків питання про звільнення працівника за ініціативою власника має розглянути та погодити профспілкова організація, якщо вона є на підприємстві.

• За допомогою витягу з Кодексу законів про працю України визначте, у яких випадках працівник може бути звільнений з роботи за ініціативою адміністрації - стор. 145 - 146

Якщо працівник був прийнятий на певний строк, його звільняють після закінчення цього строку. Утім, і в цьому випадку закон захищає права працівника. Якщо строк роботи за договором закінчився, але ні працівник, ні підприємство не вимагають звільнення, він уважається таким, що уклав договір на невизначений строк. У день звільнення працівнику повинні видати трудову книжку й провести грошовий розрахунок. Якщо працівнику несвоєчасно видано трудову книжку чи зроблено розрахунок, він має право на відшкодування — виплату заробітної плати за час «вимушеного прогулу», тобто за час затримання трудової книжки.

Для звільнення неповнолітніх установлено певні особливості: 

*при звільненні такого працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу обов’язкова згода служби в справах дітей. 

*в разі звільнення у зв’язку із скороченням штатів чи змінами в організації праці, невідповідністю займаній посаді й у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, обов’язково має бути забезпечене працевлаштування звільненого

неповнолітнього працівника.

Виконуємо завдання на стор. 147 - аналізуємо ситуації і зясовуємо, 

чи було порушено трудове законодавство

Особливості праці неповнолітніх

Законодавство не лише визначає порядок укладання та припинення трудового договору, а й установлює права й обов’язки працівників. Особливо закон захищає права неповнолітніх, які працюють. Кодекс законів про працю визначив низку пільг і переваг, які надаються неповнолітнім працівникам щодо різних питань їхньої праці та відпочинку.

Коли людина влаштовується на роботу, її, зрозуміло, цікавитиме, скільки часу їй доведеться працювати. Нині в більшості країн світу тривалість робочого дня не перевищує 8 годин на день. 

Кодекс законів про працю України визначив, що максимальна тривалість робочого тижня для повнолітніх працівників становить 40 годин. Однак для неповнолітніх установлено зменшену тривалість робочого тижня. Для неповнолітніх у віці від 14 до 16 років робочий тиждень не може перевищувати 24 годин, а у віці від 16 до 18 років — 36 годин, якщо неповнолітній працює в період канікул чи вже не навчається. Якщо ж неповнолітній працює в період навчального року у вільний від навчання час, тривалість роботи зменшується вдвічі порівняно з наведеними цифрами.

Скорочення робочого часу — не єдина пільга, на яку мають право неповнолітні працівники. Кодекс законів про працю встановлює цілу низку норм, які сприяють збереженню здоров’я неповнолітніх.

Ознайомтеся з витягом із Кодексу законів про працю України. 

Визначте, які пільги та переваги для молоді він передбачає - стор. 148 - 149

Домашнє завдання: опрацювати весь параграф, пит. 15 стор. 150

16. 04. 2020 четвер

 9 класс. Всемирная история

Тема урока" Российская империя во втор. пол 19 века"

Реформы 60—70-х гг. XIX в. Поражение в Крымской войне подтолкнуло царя Александра II к решению вопроса об отмене крепостного права. В то время Россия была единственной страной Европы, где использовался подневольный труд. Сохранение крепостного права неминуемо означало бы превращение Российской империи во второстепенное государство.

Крепостное право в Российской империи было отменено Манифестом 19 февраля 1861 г. Одновременно Александр II утвердил «Положение», содержавшее 17 актов, определявших особенности проведения крестьянской реформы. Согласно Манифесту, крестьяне получали личную свободу и некоторые гражданские права — вступать в брак, открывать торговые и промышленные предприятия, заключать имущественные сделки и т. д. В «Положении» были определены размеры земельных наделов, повинности, выкупная операция. Срок выкупа земли в собственность четко не оговаривался, а его условия предусматривали, что 75—80 % стоимости крестьянского надела помещику деньгами или ценными бумагами выплачивало государство, а остальное — сам крестьянин. Выплаченная помещику государством сумма взималась с крестьянина в течение 49 лет в размере 6 % годовых. Всего крестьянам пришлось выплатить около 1,5 млрд рублей (при рыночной стоимости земли около

500 млн рублей).

Несмотря на то что крупные помещичьи землевладения сохранились, реформа 1861 г. устранила препятствие для быстрого экономического развития страны. В селах появились

зажиточные крестьяне и бедняки. Благодаря этому фабрики и заводы получили источник дешевой рабочей силы. Вместе с тем реформа способствовала расширению внутреннего рынка, что стало стимулом для развития промышленного производства.

Крестьянская реформа 1861 г. и другие реформы 60—70-х гг. XIX в. в Российской империи, по сути, носили характер запоздалой модернизации, осуществленной властью под давлением исторических обстоятельств.

Далее заполняем таблицу "Реформы60-70 гг 19 в. в Российской империи" по стр. 161 - 162

Реформа

Дата провед

Содержание реформы

Реформы 60-х гг. XIX в. обеспечили условия для быстрого развития капиталистических отношений в России, что, в свою очередь, создало предпосылки для осуществления индустриализации. Однако Россия оставалась аграрной страной. Капиталистические отношения в сельском хозяйстве развивались по прусскому образцу — помещичьи хозяйства переходили на товарное капиталистическое производство. Это способствовало формированию в России капиталистических отношений при недостаточном первичном накоплении капитала. Грабительский характер крестьянской реформы и сыграл роль первичного накопления, а также

создал условия для обеспечения промышленности дешевой рабочей силой.

Развитие капиталистических отношений сдерживали ряд факторов. Сохранившаяся крестьянская община тормозила процесс имущественного расслоения. Кроме того, в России произошел демографический взрыв: к концу XIX в. численность населения выросла вдвое. Однако формирующаяся промышленность не могла обеспечить работой большое количество свободной рабочей силы. Капиталистические отношения развивались на фоне сохранения феодальных методов эксплуатации крестьян и даже патриархального уклада ведения хозяйства. Несмотря на это, Россия уверенно наращивала производство сельскохозяйственной продукции, увеличивая ее экспорт.

В России позднее, чем в других крупных государствах, завершилась промышленная революция, то есть переход на машинное производство (90-е гг. XIX в.). Этот процесс проходил одновременно с индустриализацией, обусловившей высокую концентрацию производства и быстрые темпы развития. На 5 % предприятий работало 54 % рабочих. Начало индустриализации сопровождалось также прямым вмешательством государства: финансирование железнодорожного строительства и финансовая поддержка отраслей тяжелой промышленности, особенно металлургии и машиностроения. Значительную роль в проведении индустриализации сыграл иностранный капитал. Кроме того, царское правительство щедро пользовалось внешними кредитами.

Промышленность развивалась неравномерно в разных районах страны. Самые быстрые темпы развития были характерны для украинских земель (Донбасс, Причерноморье), Польши, Прибалтики, Петербурга и Москвы. В 1866—1903 гг. число предприятий увеличилось с 3 до 9 тысяч. Выплавка чугуна в 1902 г. выросла до 2,6 млн т (для сравнения: в 1867 г. —

270 тыс. т). Добыча угля в 1902 г. достигла 16,4 млн т (в 1867 г. — 2,6 млн т).

Широкий размах получило железнодорожное строительство. Протяженность железнодорожной сети выросла с 1,5 тыс. км в 1861 г. до 52 тыс. км в конце XIX в.

Несмотря на такие впечатляющие успехи, доля промышленной продукции в России уступала сельскохозяйственной. Развитие капиталистических отношений обусловило противоречия в обществе между новыми экономическими отношениями и старой политической системой. Новые проблемы накладывались на старые: противостояние между помещиками и крестьянами, национальная борьба зависимых народов. Поэтому в 1861—1917 гг. в стране

сохранялась высокая социальная напряженность.

На экономическое развитие России негативно повлиял мировой валютно-финансовый и экономический кризис 1899—1903 гг. В стране резко уменьшился приток иностранных инвестиций. Нехватка капитала привела к концентрации производства и появлению в России монополий «Продамет», «Продвагон», «Продпаровоз» и др. На протяжении 1899—1908 гг. число предприятий уменьшилось на четверть, а производство удвоилось. Среди монополий преобладали картели и синдикаты. Единственной полностью монополизированной отраслью

стала нефтедобыча. В годы кризиса ярко проявилась другая особенность промышленного развития России — одновременное протекание процессов индустриализации и монополизации, периодов расцвета и ограничения свободной конкуренции. Несмотря на активную монополизацию, значительная часть промышленности России представляла собой кустарное производство, в котором было занято почти 4 млн человек. Россия находилась на начальном этапе становления индустриального общества. Новые реалии обусловили формирование социальной структуры российского общества индустриального периода. Формально оно было сословным. Сословия делились на податные (крестьяне, мещане) и неподатные (дворяне, духовенство). С развитием капитализма начали формироваться новые слои общества — предприниматели (промышленники, финансисты) и наемные рабочие (пролетариат). Предпринимательские круги России были тесно связаны с государственной бюрократией и иностранным капиталом. Основную массу населения составляли крестьяне (77 %).

В самом худшем положении находились наемные рабочие (14 млн человек), для которых единственным средством к существованию оставалась мизерная заработная плата. Условия труда были очень тяжелыми. Несмотря на установленную в 1879 г. продолжительность рабочего дня в 11,5 часа, 13—14-часовой рабочий день еще долго был обычным явлением. Нередко половина заработка уходила на штрафы. Запрещалось создавать профсоюзы. Рабочие подвергались жестокой эксплуатации. Так, с заработанного ими рубля предприниматель забирал себе от 68 до 96 копеек. Широко использовался труд детей (с 8—10 лет) и женщин, которым платили вдвое меньше, чем мужчинам, за ту же работу.

Оформляются социальные движения: народничество и рабочее движение (стр. 165 - 168)

Внешняя и колониальная политика. Потерпев поражение в Крымской войне, Россия лишилась статуса великой державы. Поэтому главной задачей внешней политики страны в 60-е гг. XIX в. была отмена Парижских статей 1856 г. Осторожная и грамотная политика министра иностранных дел Александра Горчакова позволила России, используя в своих интересах противоречия между европейскими странами, выйти из дипломатической изоляции и усилить свое влияние на Балканах. Второй задачей российской дипломатии было обеспечение дальнейшей территориальной экспансии страны и расширение зоны влияния.

Далее выделите основные направления внешней политики Российской империи, проработав стр. 168 - 169

Первая русская революция - стр. 169 - 172 - мы учили по истории Украины, поэтому, прочитав соответствующие страницы учебника, вы вспомните изученный материал.

Реформы П. Столыпина. Царское правительство понимало, что только репрессиями предотвратить революцию невозможно. Необходимо было создать социальную опору царскому режиму, которой он лишился в ходе революции. Для реализации этой задачи глава правительства П. Столыпин предложил провести аграрную реформу.

Правительство отказалось от политики, направленной на сохранение существующих аграрных отношений, и приступило к ликвидации крестьянской общины. П. Столыпин считал бессмысленным искусственное сдерживание товарно-денежных отношений в сельском хозяйстве. Рядом законодательных актов он разрешил закреплять в частную собственность участки общинной земли, которыми пользовались крестьяне. Получив землю в собственность, крестьяне могли объединить свои участки в один (так называемый отруб), оставаясь жить на прежнем месте, или же переселиться на хутор, построенный на собственной земле. Во время реформ активизировал свою деятельность созданный еще в 80-е гг. XIX в. Крестьянский поземельный банк. Он скупал по высоким ценам землю у крупных землевладельцев, дробил ее на участки и в рассрочку продавал крестьянам. На украинских землях с 1906 по 1910 г. банк приобрел 480 тыс. десятин.

Еще одной составляющей реформы стало переселение на свободные земли Сибири. Так, за Урал выехало почти 3 млн крестьян (со временем 500 тыс. человек вернулись обратно). П. Столыпин безошибочно рассчитал социально-экономические и политические последствия реформы. Однако она встретила сопротивление как со стороны правых, которые не были заинтересованы в разрушении традиционного сельского уклада, так и со стороны социалистов,

которые, рукоплеща будущей революции, были против снижения социальной напряженности на селе. Крестьяне, опасаясь лишиться единственного источника существования, тоже оказывали сопротивление реформе. Царь Николай II отправил «неугодного» премьер-министра в отставку. После убийства П. Столыпина в Киеве в 1911 г. реформа сошла на нет.

Столыпинская аграрная реформа положила начало юридическому оформлению права собственности на землю многочисленного класса мелких землевладельцев.

Тема "Австро-Венгрия — дуалистическая монархия. Русско-турецкая война 1877—1878 гг. Образование новых независимых государств на Балканах" (стр. 175). Предлагаю изучить с помощью видеоурока 

15. 04. 2020 середа

9 клас. Історія України. 

Тема уроку "Події революції 1905—1907 рр. на українських землях". Продовження. (стор. 219).

Селянський рух. Із перших місяців революції активізувалося селянство. Вістря боротьби селян було спрямоване проти поміщиків, у яких вони вбачали своїх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали переважно в окремих селах, де відносини між

поміщиком і громадою були особливо складними. Селяни громили поміщицькі маєтки, розкрадали майно, захоплювали й перерозподіляли землі, іноді вбивали поміщиків або їх управителів.

У травні-червні 1905 р. виступи селян охопили цілі райони. На той час вони вирували в 64 із 94 повітів дев’яти губерній Наддніпрянщини. Завдяки агітації боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися політичні гасла. Серед селян поширювалися листівки із закликами підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства.

Улітку 1905 р. було сформовано Всеросійський селянський союз. Особливо активно його місцеві комітети діяли в губерніях Наддніпрянщини.

Восени 1905 р. відбулося нове піднесення селянських виступів, які подекуди супроводжувалися збройними сутичками з поліцією та армією. У селі Великі Сорочинці Полтавської губернії в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших повстань селян у роки революції.

Наростання революційних подій. Грудневі збройні повстання. Наростання революційних подій. Грудневі збройні повстання. Восени 1905 р. спалахнули революційні виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося повстання моряків на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі, очолюване лейтенантом Петром Шмідтом. Розпочалося воно на крейсері «Очаків», до якого приєдналися 12 кораблів. Повстання було придушене, а його керівника за вироком суду розстріляно.

18 листопада 1905 р. в Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Борисом Жаданівським, приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по колоні. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Б. Жаданівського засудили до розстрілу, який потім замінили на безстрокову каторгу. Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Узагалі в 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів узяли участь близько 15 тис. осіб.

Збройні виступи спалахнули 12—16 грудня в Катеринославі, Харкові, Олександрівську

та містах Донбасу. Після поразки грудневих повстань революційний рух став слабшати, а влада перейшла в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти тощо. У 1906—1907 рр. відбувався поступовий спад революційної боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно зменшилася. Опозиційні сили намагалися продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

Українські політичні партії під час революції. Внесіть характеристику діяльності українських партій в таблицю (в зошит) по стор. 221-222

Назва партії

Діяльність

Український національно-культурний рух. У роки революції 1905—1907 рр. влада була змушена здійснити певні поступки народам імперії в національно-культурній сфері:  *скасування Емського указу 1876 р. Важливу роль у прийнятті цього рішення відіграла позиція російської Академії наук, яка висловилася за зняття обмежень стосовно української мови

*розпочалося видання української преси. 3 листопада 1905 р. в Лубнах вийшов друком номер першої української газети «Хлібороб». У Києві став виходити щомісячний журнал «Нова громада», редактором якого був Б. Грінченко, а з 1907 р. замість «Київської старовини» було прийнято рішення видавати українською мовою журнал під назвою «Україна». Загалом у краї через рік після Маніфесту 17 жовтня виникло 17 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних українських видань різних жанрів

*поширення із західноукраїнських земель до Наддніпрянщини мережі «Просвіт». 30 жовтня 1905 р. в Одесі було відкрито першу таку організацію. У травні 1906 р. «Просвіта ім. Т. Шевченка» з’явилася в Києві. Її головою став Б. Грінченко. На середину 1907 р. в Наддніпрянщині діяли 35 «Просвіт». Вони здійснювали видавничу діяльність, організовували в селах читальні, розповсюджували українські видання, допомагали створювати різноманітні

товариства («Український учитель», «Технік», «Український агроном», «Наша кооперація») тощо. Неофіційним друкованим органом просвітянського руху стала газета «Рада», яка видавалася з 1906 р. в Києві. Її видання фінансували українські меценати Є. Чикаленко та В. Симиренко.

Діяльність українських громад у I та II Державних думах. У виборах до I Державної думи українські соціалістичні партії, підтримавши в цьому загальноросійські партії, участі не брали. Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія взяли участь у виборах. 27 квітня — 8 липня 1906 р. в Петербурзі працювала I Державна дума. Із 497 її депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 102 депутати.

Для відстоювання своїх інтересів українські депутати 1 травня 1906 р. створили власну парламентську громаду — Українську думську громаду, до якої увійшли 45 депутатів. Її головою став адвокат і громадський діяч із Чернігівщини Ілля Шраг (1847—1919). Політична платформа громади включала вимоги про надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах. Щодо аграрного питання одна частина депутатів-українців виступала за передачу селянам частини поміщицької землі за викуп, друга — за конфіскацію поміщицьких земель та їх націоналізацію. За період діяльності I Державної думи члени Української громади розробили законопроекти про національні права, автономію України та рідну мову. На жаль, підготовлені законопроекти розглянуто не було.

Вибори до II Державної думи українські (як і загальноросійські) соціалістичні партії не бойкотували, а тому її склад значно «полівішав». До II Державної думи входили 518 депутатів, і працювала вона з 20 лютого 1907 р. Від дев’яти губерній Наддніпрянщини було обрано 102 депутати. 4 березня 1907 р. 47 українських депутатів заснували думську громаду, що мала назву Українська трудова громада. Вона видавала часопис українською мовою «Рідна справа — Вісті з Думи», що виходив два рази на тиждень. Утворюючи свою громаду, українські депутати склали відозву, у якій містилася їхня політична платформа: перебудова імперії на конституційних засадах, автономія України, амністія політичним в’язням, свободи слова, друку, зборів, совісті, пересувань і спілок, українізація освіти, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання, то єдиної позиції нова громада також не мала. Українською громадою на розгляд II Державної думи було внесено поправки до законопроектів про народну освіту, що передбачали організацію курсів української мови, літератури та історії для вчителів, запровадження викладання української мови в учительських семінаріях на українських землях, організацію українознавчих кафедр у Київському, Харківському та Новоросійському (Одеському) університетах. Були також підготовлені законопроекти про організацію автономії й місцевого управління в Наддніпрянщині. Проте 3 червня 1907 р. II Державну думу розпустили, і плани Української громади не були реалізовані. Ці події вважаються датою закінчення революції. У Російській імперії установився режим Третьочервневої монархії, який тримався на багнетах армії та репресіях.

Революція 1905—1907 рр. завершилася поразкою й не розв’язала основних суперечностей у розвитку країни. Однак вона спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації суспільно-політичного життя й розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської

імперії та, зокрема, українців.

В якості узагальнення теми двох уроків пропоную вам переглянути цікавий і зрозумілий відеоурок https://www.youtube.com/watch?v=JGWTDZNuCC8&list=PLFVSJgZgf7h-rFZRyvAtZLEDV67JE6-_P&index=24&t=0s

Домашнє завдання: опрац. парагр. 25

14. 04. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Трудове право. Праця неповнолітніх" (стор. 141)

Скріни з таблицею на стор 139 надсилайте мені на пошту markova201011@gmail.com

1. Прийняття на роботу
Сподіваємося, що кожному з вас вдасться знайти цікаву та прийнятну для вас роботу. Для того щоб вона була офіційною, необхідно укласти трудовий договір. Трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженими ним органом чи особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи.

Перед тим як вирушати на пошуки роботи, треба з’ясувати, чи можете ви бути прийнятими на роботу:
*прийом на роботу здійснюється з 16 років,
*за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, неповнолітні віком від 14 років у вільний від навчання час можуть бути прийняті на роботу.
*при влаштуванні на роботу працівник подає певні документи - схема на стор. 142 внизу або тут 

Згідно з Кодексом законів про працю при влаштуванні на роботу потрібно обов’язково подати:
1. Документ, що посвідчує особу, — паспорт або свідоцтво про народження (для тих, хто не досягнув 16 років).
2. Якщо людина раніше вже працювала, вона має подати трудову книжку. Тому, хто вперше влаштовується на роботу, трудова книжка має бути оформлена протягом п’яти днів від початку роботи.
3. В окремих випадках від працівника можуть вимагати подати документи, що підтверджують його кваліфікацію, адже людина не може працювати лікарем, якщо не має медичної освіти, не можна брати на роботу водієм людину без відповідного посвідчення тощо.
4. Вимагати будь-які інші документи, а також відомості про національність, партійну належність, походження та реєстрацію за місцем проживання під час влаштування на роботу забороняється.
При влаштуванні на роботу неповнолітньої особи обов’язковим є проходження медичного огляду, у подальшому медогляд проводиться щорічно до досягнення працівником 21 року. Для прийому на роботу необхідно написати відповідну заяву. Лише після укладання трудового договору особа приступає до роботи.

Зверніть увагу: трудовий договір з неповнолітнім обов’язково має укладатися в письмовій формі.  Дивимось схему на стор. 143 або тут 

Для влаштування на роботу можна звернутись за допомогою до Державного центру зайнятості, який консультує, допомагає, організовує підготовку, працевлаштовує. 

Домашнє завдання: опрацювати стор.141 - 143, опрацюйте на стор. 143 зразок заяви і складіть свою заяву для прийома на роботу. 

10. 04. 2020 п͐ятниця

9 клас. Історія України

Тема уроку "Події революції 1905 - 1907 рр" (стор. 216)

1. Стор. 216 - прочитати і виписати причини революції

2. У січні 1905 р. в імперії застрайкували 440 тис. робітників. Протягом квітня—серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку ця боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом

«Геть самодержавство!». Одночасно розгортався селянський рух, який мав стихійний характер і здебільшого завершувався погромом поміщицьких маєтків. Під впливом виступів робітників і селян похитнулася опора російської влади — армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на панцернику «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із небагатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до складу революційного комітету, що керував ним.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба відданих владі 12 кораблів Чорноморського флоту розстріляти бунтівний панцерник успіху не мала. Матроси ескадри відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й продовольства «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца й здався владі. Повстанці стали політичними емігрантами, а деякі згодом таємно повернулися на Батьківщину. Розвиток революції змусив владу піти на поступки. 18 лютого 1905 р. імператор Микола II підписав маніфест, у якому оголосив про  створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень та оприлюднив свій намір скликати законодорадчу Державну думу. 6 серпня 1905 р. з’явився новий маніфест про створення виборного законодорадчого органу — Державної думи. Ліберальні кола цей крок влади задовольнив, проте революцію він не зупинив.

3. На початку жовтня 1905 р. в Москві та Петербурзі розпочався загальноросійський політичний страйк. Головними вимогами страйкарів були запровадження демократичних свобод і скликання Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 120 тис. осіб. Прагнучи його придушити, уряд запровадив у країні воєнний стан. Навчання у вищих навчальних закладах було призупинено, фабрики й заводи взяли під контроль війська та поліція. Проте страйк тривав. У Харкові та Катеринославі відбулися збройні сутички страйкуючих із поліцією.

Під час Жовтневого політичного страйку виникли нові форми самоорганізації робітників — ради робітничих депутатів. Вони відігравали роль органів влади робітників. Перша рада виникла на початку жовтня 1905 р. в Катеринославі. Усього впродовж жовтня-листопада ради

з’явилися у 50 містах і робітничих поселеннях Наддніпрянщини. Одночасно зі створенням рад відбувалося об’єднання робітників у професійні спілки. На українських землях за роки революції утворилося 280 профспілок, що об’єднували кілька тисяч робітників. Наростання хвилі народних протестів примусило імператора Миколу II оприлюднити 17 жовтня 1905 р. Маніфест «Про вдосконалення державного порядку».

В зошит - зміст і наслідки Маніфесту - стор. 218 - 219.

Домашнє завдання: стор.216 - 219, прочитати додаткову інформацію про повстання на панцернику "Потьомкін"

9. 04. 2020 четвер

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Соединенные штаты Америки" (стр. 153)

Начинаем изучение темы с экономической характеристики США - стр.153 - 154: выпишите в тетрадь тезисы (вы умеете это делать).  Делаем вывод: конце XIX — начале XX в. экономика США переживала небывалый подъем.

Политическая жизнь. В последней четверти XIX в. в США окончательно утвердились республика президентского типа и двухпартийная система. Сторонники политики Севера США организовали представительство Республиканской партии, а Юга — Демократической. В 80-х гг. XIX в. у власти почти бессменно находились республиканцы. Затем на десятилетие их сменили демократы. К началу XX в. отличие между Республиканской и Демократической партиями практически исчезло.
Быстрое экономическое развитие привело к появлению «больших денег». Многие государственные должности стали прибыльными для занимавших их лиц. Государственный аппарат работал неэффективно. Права простых граждан постоянно нарушались, процветала коррупция. Такое положение в обществе привело к возникновению общественных движений за реформы и демократизацию. Читаем примеры общественных движений стр. 155 - 156, обращаем особое внимание на на появление системы расовой дискриминации и расовой сегрегации, забастовку в Чикаго, закон Шермана.

"Справедливый курс" Теодора Рузвельта. Сторонником прогрессистов объявил себя президент Теодор Рузвельт (1858—1919). Придя к власти в 1901 г., он провел ряд реформ, ознаменовавших его реформаторскую деятельность («прогрессивная эра»). Основная идея Т. Рузвельта заключалась в том, что государство, вопреки доктрине либерализма, должно регулировать развитие экономических и трудовых отношений, а именно: взять под контроль деятельность трестов и ограничить ее негативные проявления (направленность на ликвидацию конкурентов, установление монопольного положения на рынке и др.). Он считал необходимым регулировать отношения между трудом и капиталом, чтобы избежать социальных революций.
В послании Конгрессу 1902 г. T. Рузвельт заявил о готовности правительства быть посредником между рабочими и предпринимателями, придерживаться «справедливого (честного) курса» в рабочем вопросе. В тетрадь - деятельность Рузвельта тезисно стр. 157 - 158. 

На выборах 1908 г. президентом США был избран кандидат от республиканцев Уильям Тафт. Он продолжил реформы, направленные на усиление контроля государства над монополиями. Сохраняя неприкосновенным принцип частной инициативы, правительство У. Тафта расширило государственный контроль за тарифами на железных дорогах, находившихся в частной собственности. «Новая демократия» В. Вильсона. На выборах 1912 г. из-за разногласий бывших сторонников Республиканской партии победу одержал кандидат от демократов Вудро Вильсон, остававшийся у власти до 1920 г. Он провел ряд законов либерального характера, которые получили название «новая демократия»:

*был установлен высокий прогрессивный налог на доходы 

*изменен порядок выборов в сенат. Отныне сенаторов стали избирать народным голосованием.

* введение государственной общенациональной банковской системы. Согласно закону о Федеральной резервной системе, принятому в 1913 г., наравне с частными банками создавались и резервные, контролируемые правительством. Им передавали основные банковские функции, в том числе выпуск бумажных денег. 

*1914 г. был принят закон о привлечении к суду лиц и владельцев предприятий, которые использовали нечестные методы конкуренции.

Внешняя политика США. Во внешней политике США в данный период проявились две тенденции: экспансионизм и изоляционизм. Рост экономического могущества порождал стремление к внешней экспансии. Сторонники экспансионизма заявляли, что пришло то время, когда США должны вмешаться в борьбу за господство на морях. Главным идеологом экспансионистов стал морской офицер, историк и публицист Альфред Мэхэн. Он утверждал, что морское могущество — это главный фактор, определяющий судьбу страны в борьбе за жизнь и право на существование. По его мнению, чтобы обеспечить США победу в борьбе с другими нациями, есть только одно практическое решение: создание сильного военно-морского флота, строительство новых баз, захват колоний и утверждение господства на море.

Самостоятельно определите, что такое экспансионизм, ориентируясь на доводы Мэхэна.

Тезисно в тетрадь выпишите направления внешней политики США (стр. 159).

Домашнее задание изложено в тексте урока.

8. 04. 2020 середа

9 клас. Історія України

Тема уроку "Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні" (стор. 24)

На початку XX ст. на землях Російської імперії була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити політичний розвиток. У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України цього періоду існувало кілька основних напрямків: російський, єврейський, український і польський.
Російський напрямок: 
-консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, 
-ліберали, критикуючи самодержавство, — за перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Власних політичних партій російські консерватори й ліберали до 1905 р. не мали. 
-Російські радикали, що поділяли ідеали соціалізму й закликали до повалення самодержавства в Росії, діяли в краї досить активно. 
-У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), утвореної в 1898 р. Із 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату.
-Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Ідею встановлення диктатури пролетаріату есери відкидали. Вимоги запровадження загального виборчого права, республіки, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам досить значну підтримку в Наддніпрянщині.

Єврейський напрямок:
На початку XX ст. активно діяв «Бунд» (у перекладі — союз) — «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії», створений у 1897 р. Це була політична партія, яка захищала інтереси єврейських робітників і вела серед них соціалістичну пропаганду. У 1898—1903 та 1906—1912 рр. «Бунд» на правах автономної організації входив до РСДРП. Після низки еврейських погромів у Російській імперії, найжорстокіші з яких відбувалися в 1881—1882, 1903—1905 рр.

Польський напрямок:
Польський напрямок у цей період активної ролі в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України не відігравав.

Течії в українському напрямку:

- соціалістична течія

-ліберально - демократична течія

-націоналістична течія

Дивимось схему на стор.213 і працюємо зі стор. 211 - 215

Формування соціалістичної течії в українському напрямку. Першу українську політичну партію в Наддніпрянській Україні — Революційну українську партію (РУП) — створила студентська громада Харкова 29 січня 1900 р. Першими її членами стали Д. Антонович, М. Русов, Д. Познанський та інші — загалом близько десяти осіб. Очолив партію Дмитро Антонович. Із проханням написати програму партії Д. Антонович звернувся до Миколи Міхновського. Через два місяці у Львові її було видано окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна» (чит документ стор. 212 і відповідаємо на питання).

Першими з РУП вийшли прибічники самостійності України на чолі з М. Міхновським, які в 1902 р. утворили Українську народну партію. Також від РУП відокремилися прибічники ідей народників (М. Шаповал, М. Залізняк та інші), які пізніше, у 1907 р., спробували створити українську есерівську партію соціалістів-революціонерів. Водночас до РУП приєдналася Українська соціалістична партія (1900 р.), що вела пропаганду ідей соціалізму серед робітників невеликих підприємств. Після цих перетворень партія остаточно визначилася як соціалістична. Це було закріплено в прийнятій 1903 р. програмі РУП, яка також висувала вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії.

Улітку 1904 р. на нелегальному з’їзді РУП, метою якого було відновити діяльність партії, спалахнула суперечка між прихильниками та противниками самостійності України. Останні, очолювані М. Меленевським, залишили з’їзд й утворили нову партію — Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка наприкінці 1904 р. приєдналася до РСДРП. Однак і після цього провідники РУП сперечалися про те, як поєднати боротьбу за соціалізм і національне визволення.

Формування ліберально-демократичної течії в українському русі. У 1903 р. представники поміркованого табору українських громадських діячів висунули проект програми Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО) (політичну платформу). Це був фактично план організації нової партії, яка виступала за проголошення автономії України та впровадження української мови в усіх сферах життя. Соціально-економічні питання в проекті ігнорувалися. На з’їзді ЗУБО восени 1904 р. після тривалої дискусії було ухвалено програму партії та затверджено назву — Українська демократична партія (УДП). Серед лідерів партії були С. Єфремов, Б. Грінченко, В. Чеховський та інші (програму партії опрацьовуємо на стор. 214).

1904 р. радикально налаштовані діячі відокремилися від УДП й утворили Українську радикальну партію (УРП). За програмовими цілями остання майже не відрізнялася від своєї попередниці. Проте налагодити серйозну партійну роботу УРП не змогла й обмежувалася широкою видавничою діяльністю.


Формування націоналістичної течії в українському русі. У 1902 р., як уже зазначалося, М. Міхновський та його однодумці (брати С. та В. Шемети, О. Макаренко, І. Бойко, М. Базькевич та інші) утворили Українську народну партію (УНП), започаткувавши націоналістичну течію в українському русі. Проголосивши гасло «Україна для українців», основним засобом здобуття незалежності вони вважали збройне повстання. При цьому майбутню самостійну Україну члени УНП бачили лише соціалістичною. До складу УНП входили переважно українська інтелігенція, причому заможна, студенти та дрібні землевласники. Впливу в масах партія не мала й існувала лише як об’єднання однодумців. Практична діяльність партії зводилася до видання брошур і часописів. Однією з найяскравіших подій громадського життя українців стало відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві 30 серпня 1903 р. Ця подія перетворилася на всеукраїнську національну маніфестацію, оскільки до Полтави з’їхалися не тільки національно свідомі українці з Росії, а й делегати з Галичини та Буковини.

Домашнє завдання: парагр 24, завд 11 стор. 216 (табл).

7. 04. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство

Тема уроку "Взаємні права й обовязки батьків і дітей" (стор. 133). 

Працюємо з текстом підручника і статтями з Сімейного кодексу України (все є в параграфі). Виділяємо найголовніше: і батьки і діти мають взаємні права і обовязки.

\

Сімейний кодекс України передбачає, що батьки мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей, їхнього виховання. Навіть коли шлюб між ними розірвано й вони живуть окремо, обов’язок брати участь у вихованні, утриманні дітей, а також право спілкуватися з дітьми мають і батько, і мати. Батьки мають право (і зобов’язані) контролювати поведінку своїх

дітей. Від них залежить місце проживання дітей. Якщо батьки проживають разом, дитина проживає з ними. Якщо батьки проживають окремо, то до досягнення дитиною 10 років батьки вирішують, де вона має жити; якщо дитині від 10 до 14 років, місце проживання її визначають батьки, але з обов’язковим урахуванням думки дитини; з 14 років дитина самостійно визначає, з ким із батьків їй проживати.

Обов’язок піклуватися про своїх неповнолітніх дітей, надавати їм матеріальну допомогу залишається за батьками в разі розлучення чи проживання одного з батьків окремо від дитини. У цьому випадку той із батьків, хто живе окремо від дітей, зобов’язаний сплачувати аліменти — кошти на утримання дітей. Він також повинен надавати допомогу в разі виникнення особливих обставин — хвороби дитини, необхідності її курортного лікування чи оздоровлення тощо. Розмір аліментів установлює суд з урахуванням стану здоров’я та матеріального становища дитини й платника аліментів, наявності в платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. Аліменти встановлюють або в сталій грошовій сумі, або визначивши частку від заробітку особи, яка їх платитиме. При цьому Сімейний кодекс України установив, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 30% за прожитковий мінімум для дитини

відповідного віку.

Життя надзвичайно складне, тому іноді виникають ситуації, коли дитина опиняється без опіки батьків — якщо батьки позбавлені батьківських прав або померли чи загинули. Деякі питання дитина не може вирішити самостійно, тому законодавством передбачено декілька шляхів допомоги дитині, яка опинилася в такій складній ситуації (див. схему 33 в підручнику).

Домашнє завдання: табл на стор. 139 (завд 1).

2. 04.2020 четвер

9 класс. Всемирная история

Тема урока "Италия во вт. пол. 19 в."

Узнаем положение Италии после завершения процесса объединения, об экономическом развитии и трудовой эмиграции, познакомимся с либеральной эрой Дж. Джолитти.

3 октября 1871 г. произошло историческое событие: по результатам референдума город Рим вошел в состав Италии, после чего объединение страны было завершено. Однако ей это стоило дорого: две войны против Австрии, содержание многочисленной армии и флота, признание финансовых обязательств бывших итальянских государств подорвали и без того слабое финансовое положение страны. К тому же здесь не было значительной промышленной базы, сельское хозяйство развивалось медленно, а большая часть населения была неграмотной и находилась на грани нищеты. Однако правящая элита была преисполнена желанием превратить Италию в великую державу.

Новая объединенная страна по форме правления была конституционной монархией.

В тетрадь составить схему "Государственная власть в Италии" по стр. 148 - 149 (законодательная, исполнительная власть, политические партии)

Объединение страны создало условия для активного экономического развития. Однако внутренний рынок был узким, промышленность развивалась слабо и лишь на Севере Италии. Большая часть населения жила в бедности, работая в помещичьих хозяйствах. Не хватало природных ресурсов. В первые 20 лет после объединения темпы развития страны были невысокими, однако в этот период произошли структурные изменения в экономике, социальной сфере, ставшие предпосылкой для промышленного подъема в конце XIX — начале XX в.

В тетрадь - особенности экономического развития Италии по пунктам (вы это умеете делать) - стр. 150

Работаем с определением "трудовая эмиграция"! - стр.150 на полях. Выделяем причины, направления и последствия трудовой эмиграции для Италии, опираясь на стр. 150 - 151 (устно).

События конца XIX в. заставили правящие круги начать преобразования в стране. Осуществляемые в начале XX в. реформы вошли в историю как Либеральная эра, или «эра Джолитти» — по фамилии политического деятеля Джованни Джолитти. Ему суждено было сыграть знаковую роль в истории Италии. Став в 1903 г. премьер-министром, Дж. Джолитти развернул масштабные реформы. 

Читаем п. 4 "Либеральная эра Джолитти" и отвечаем на вопрос: как сказались проведенные реформы на внутреннем развитии Италии (с обоснованием)

Стремление Италии стать великой державой определяло внешнеполитический курс страны на завоевание колоний. Однако для того чтобы вести колониальные войны, нужны были армия и флот.

В 80-е гг. XIX в. основным направлением колониальной экспансии стали северо-восточные земли Африки. В 1885 г. итальянская армия захватила город Массауа на побережье Красного моря, что послужило основой для завоевания первой колонии — Эритреи. В 1888 г. Италия объявила свой протекторат над Сомали, но получила только часть страны (остальной частью завладели Англия и Франция). Дальнейшие колониальные устремления Италии были направлены на Эфиопию. Однако этим планам не суждено было сбыться. В ходе войны 1895—1896 гг. близ города Адуа 17-тысячная итальянская армия была разгромлена 100-тысячной абиссинской (эфиопской) армией. От планов создания колониальной империи временно пришлось отказаться. В европейских делах внешнеполитический курс Италии определялся подписанным в 1888 г. союзническим договором с Германией и Австро-Венгрией, направленным прежде всего против Франции. Антифранцузский характер внешней политики был обусловлен и тем, что Франция еще во времена Наполеона III отобрала у Италии Савойю и Ниццу, препятствовала проникновению Италии в Африку (оккупировала Тунис и часть Сомали), на Балканы и Ближний Восток. Только в ходе войны 1911 г. Италии удалось отобрать у Османской империи Ливию и острова Додеканес в Эгейском море.                                                                                                                                                                                              

Домашнее задание: параг 19

1. 04. 2020 середа

 9 клас. Історія України

Тематичне оцінювання за розділом"Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в др пол ХІХ ст"

Виконати тестові завдання і надіслати їх на поштову скриньку markova201011@gmail.com

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

1. Укажіть назву течії в національно-визвольному русі на західноукраїнських землях, представники якої виступали за повне злиття українців Галичини з росіянами.

А Москвофіли;

Б  народовці;

В українофіли;

Г слов'янофіли.

2. Укажіть, коли Юрій Федькович почав видавати газету «Буковина».

А 1875 р.;       Б   1880 р.;     В   1885 р.; Г   1892 р.

3. Укажіть назву течії в національно-визвольному русі, яка була найбільш впливовою впродовж другої половини XIX ст. на Буковині.

А Москвофіли;

Б  народовці;

В народники;

Г  слов'янофіли.

4. Укажіть, як називалася перша українська політична партія.

А Головна руська рада;

Б Русько-Українська радикальна партія;

В Українська національна демократична партія;

Г Українська соціал-демократична партія.

5. Укажіть назву української громадської організації культурно-освітянського спрямування, яка була створена на Галичині в 1868 р. на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті. 

А «Просвіта»;

Б Товариство ім. Т. Шевченка;

В «Таємна дружина»;

Г Народна рада.

6. Укажіть прізвище автора брошури «Україна irrendenta», у якій висунуто й обґрунтовано ідею історичної необхідності здобуття Україною незалежності.

А Іван Франко;

Б Михайло Павлик;

В Юліан Бачинський;

Г Олексій Колесса.

7. Укажіть правильний варіант заповнення пропусків у тексті.

Громадське товариство «Просвіта» було засновано в______р. представниками _____________.

А 1855; народників;

Б  1866; москвофілів;

В  1868;народовців;

Г   1879; радикалів.

8. Укажіть основні форми діяльності народовців.

1)         Пропаганда національних і культурно-освітніх ідей у періодичних виданнях;

2)         організація нелегальної політичної діяльності з метою повалення існуючого ладу;

3)         пропаганда ідей через створювані ними гуртки, товариства, культурно-освітні установи;

4)         організація терористичної діяльності.

А 1,2;  Б 1,3    В 2,4   Г 2,3

9. Укажіть, які з названих історичних діячів узяли активну участь у створенні в 1890 р. Русько-Української радикальної партії, яка виражала відстоювала інтереси селянства.

1)         Євген Левицький;

2)         Іван Франко;

3)         Григорій Приходько;

4)         Микола Павлик;

5)         Юліан Бачинський;

6)         Михайло Грушевський.

А 1,3,6;                       Б  1,2,4                       В  2,4,6                       Г   3,4,5.

10. Укажіть правильний варіант заповнення пропусків у тексті.

Наприкінці XIX ст. у Галичині почалася «нова ера», яка полягала в поступках ______________ влади ________________ у ______________ житті.

А Австрійської, українцям, національно-культурному;

Б австрійської, полякам, національно-культурному;

В російської, українцям, політичному;

Г російської, полякам, політичному.

Завдання на встановлення відповідності

11. Установіть відповідність між назвою течії в суспільному русі на західноукраїнських землях та прізвищем історичного діяча, який до неї належав.

1. Народовці;                       А Іван Франко;

2. москвофіли;                    Б  Олександр Барвінський;

3. радикали;                        В  Володимир Охрімович;

4. націонал-демократи.      Г   Микола Кибальчич;

                                             Д  Яків Головацький.

Завдання на встановлення правильної послідовності

12. Установіть хронологічну послідовність створення політичних організацій  на західноукраїнських землях.

А Головна руська рада;

Б Русько-Українська радикальна партія 

В Народна рада;

Г Руська рада («Селянська партія») 

Вивчення нової теми "Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії на поч ХХ ст"
Дізнаємось про розвиток промисловості і сільського господарства, мету і лідерів  кооперативного руху, про зміни в становищі населення, про "золоту добу" українського меценатства.

Початок ХХ ст в українських землях характеризувався економічною кризою 1900 - 1903 рр. Найбільше постраждали кам͐яновугільна і металургійна промисловості. Почався процес скорочення кількості дрібних фабрик і заводів та поглинання їх великими підприємствами - починається процес концентрації виробництва (визначення в підр стор 202 на полях). Цей процес сприяв розгортанню процесу монополізації - утворенню монополій у металургійній, камяновугільній та залізорудній галузях. Через відсутність конкуренції монополісти вдавалися до завищення цін на свою продукцію й отримували прибутки.
Найпоширенішою формою монополістичних об͐єднань у промисловості були синдикати (приклади на стор. 202). Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал - британський, французький, бельгійський і німецький (їм належало 90% основного капіталу в металургії та 63% у видобутку вугілля).
Важливою особливістю промислового розвитку українських земель був нерівномірний розвиток регіонів і спеціалізація районів (як в промисловості, так і в сільському господарстві).

Завдання: уважно прочитати стор 203 - 205 в підручнику і заповнити таблицю "Спеціалізація районів":

Регіон	Промисловість	Сільське господарство
Південь
Правобережжя
Лівобережжя і Слобожанщина

Працюємо з визначенням "кооператив" - стор. 206 в підр на полях. Для полегшення економічного становища українські селяни, дрібні ремісники й робітники за допомогою українських громадських діячів об͐єднувались в різноманітні кооперативи - споживчі, виробничі, кредитні тощо. Знчення кооперативів, діяльність М. Левитського - самостійно читаємо на стор. 206 в підр., в зошит виписати назви кооперативів, роки і міста їх створення. 
  
Щоб охарактеризувати зміни в соціальному становищі населення, знайомимося з соціальними станами і їхнім положенням в суспільстві - стор. 206 - 207:
*поміщики - землевласники
*буржуазія
*робітники
*селяни

Кінець ХІХ - поч ХХст називають "золотою добою" українського меценатства. Меценатство – добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна, консультаційна та/або інша підтримка меценатами набувачів меценатської допомоги, спрямована на розвиток культури, мистецтва, науки, освіти охорону та популяризацію культурної спадщини. 
Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди. Для більш детального ознайомлення з діяльністю українських меценатів працюємо з підручником на ст. 207 - 209:
*Богдан Ханенко
*родина Терещенків
*В. Тарновський
*Л. Бродський
*В. Симиренко
*Х. Алчевська
або переходимо за посиланням і знайомимось більш детально https://uk.wikipedia.org/wiki/Українські_меценати

Домашнє завдання: опрацюв. параг 23

31.03.2020 вівторок

9 клас. Правознавство. 

Тема уроку "Шлюб і сім͐я" (стор. 127). Опрацьовуючи параграф і статті Закону України "Про захист прав споживачів", я думаю, що кожний з нас стикався з порушенням прав споживачів і ви згадали такі випадки. 

Дізнаємось, що таке сім͐я, шлюб, познайомимось з умовами укладання шлюбу, з правами і обов͐язками подружжя, виконаємо практичні завдання.

Основним нормативним актом, який регулює відносини в галузі сімейного права, є Сімейний кодекс України: 

*визначає, що таке сім͐я

*право особи на сім͐ю

*державну охорону сім͐ї

*регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими тощо.

Працюємо з Сімейним кодексом України стор. 127 - 128.

Отже, члени сім͐ї - це батьки і діти, бабуся й дідусь, якщо вони живуть разом з вами, а також інші, більш далекі родичі; також дитина, яка живе разом з одним з батьків, й одинока людина, яка живе сама. 

Підстави належності до сім͐ї ви можете побачити в підручнику на стор. 128 (схема)

Одним з найважливіших понять сімейного права є поняття "шлюб" - це добровільний союз чоловіка та жінки, зареєстрований в державному органі реєстрації актів цивільного стану. 

Умови укладання шлюбу:

-шлюбний вік - 18 років

-вільна згода подружжя

Бувають випадки, коли шлюб хочуть укласти особи молодшого віку. Як бути в цій ситуації? Стор. 129 в тексті параграфа.

За яких обставин шлюб не може бути зареєстрований? Підручник стор. 129 схема. Які саме родичі обмежені в праві укладання шлюбу? Звертаємось до Сімейного кодексу України - стор.129

Порядок укладання шлюбу

Права та обов͐язки подружжя

Домашнє завдання: опрацювати парагр. 17, опрацювати  Сімейний кодекс України глава 11 щодо припинення шлюбу. Працюємо з ситуаціями ст. 132

20. 03. 2020 пятниця

9 клас. Історія України. Практична робота. Узагальнення.

«УКРАЇНСЬКИЙ РУХ У РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ У XIX СТ.»

Скласти порівняльну таблицю розвитку українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у XIX ст.

Охарактеризувати розвиток українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у XIX ст. за схемою в таблиці.

Виконати самостійну роботу

19. 03. 2020 четвер

9 класс. Всемирная история. 

Тема урока "Великобритания во вт. пол 19 века". Раскрываем особенности экономического развития Великобритании, характеризуем внутриполитическую жизнь страны, выясняем суть ирландского вопроса, называем пути колониальных устремлений Англии. Личности: Дэвид Ллойд-Джордж. Термины: гомруль, доминион.

Утрата Англией промышленного лидерства - стр. 142 читать.

Внутриполитическая жизнь Великобритании. Вт пол 19 века в Англии - "Викторианская эпоха" - период наивысшего могущества Великобритании - даем характеристику стр. 142. 

Политическую жизнь Англии определяли две политические партии:

Консервативная - выражали интересы крупной земельной аристократии и части крупной буржуазии. Лидер - Бенджамин Дизраэли.

Либеральная партия - интересы крупной и средней буржуазии, части квалифицированных рабочих. Лидер - Уильям Гладстон. 

Заполняем таблицу: "Деятельность консерваторов и либералов во вт пол 19 века" (стр. 143) .

Ирландский вопрос - стр. 143 - 144, для более подробного изучения переходим по ссылке  https://www.youtube.com/watch?v=9MTs2fpBCXU&vl=ru.

Подъем рабочего движения и обострение борьбы за социальные права убедили деятелей Либеральной партии в необходимости проведения социальных реформ, которые бы облегчили положение рабочего класса, ограничили привилегии богачей и не допустили бы социального взрыва. Одним из ведущих идеологов и практиков либерального реформизма был Дэвид ЛлойдДжордж (1863—1945). В тетрадь выписать реформы Ллойд-Джорджа стр 145.

Внешняя политика Англии: 1. Принцип "европейского равновесия" 2. Принцип "блестящей изоляции" (характеристика в учебнике на стр 146).

Лидеры и консерваторы и либералы стремились к расширению Британской империи (так с 70-х гг. XIX в. называлась Великобритания вместе с колониями).

Британская империя в 1900 г.

В Северной Африке Англия оккупировала Египет и захватила Судан. В Южной Африке главной целью англичан был захват республик Трансвааля и Оранжевой, основанных потомками голландских переселенцев — бурами. В результате англо-бурской войны (1899—1902) 250-тысячная армия англичан одержала победу, и бурские республики стали английскими колониями. В Азии Англия оккупировала Верхнюю Бирму, Малайский полуостров, укрепила позиции в Китае. Войны англичан сопровождались безжалостным истреблением местных жителей, оказывавших колонизаторам упорное сопротивление.

Накануне первой мировой войны Британская империя занимала территорию в 35 млн кв. км с населением свыше 400 млн человек, что составляло более пятой части площади земной суши и четвертую часть населения мира. 

Эксплуатация колоний давала Англии огромные прибыли, позволявшие повышать заработную плату рабочим и тем самым смягчать политическую напряженность. 

Колониальные захваты приводили к столкновению Англии с другими странами, тоже стремившимися захватить побольше чужих земель. Самым серьезным противником англичан становилась Германия. Это вынудило английское правительство заключить союзные договоры с Францией и Россией.

Дом задание: параг 18, конспект

18. 03. 2020 середа

9 клас. Історія України. 

Тема уроку "Суспільно - політичне життя в Галичині, Буковині і Закарпатті в др пол ХІХ ст". З͑ясовуємо, що означає "Нова ера" в українсько-польських відносинах та її наслідки, продовжуємо працювати з створеними наприкінці ХІХ ст політичними партіями, характеризуємо український національно-визвольний рух в Буковині і Закарпатті. Особистості: І. Франко, Є. Гакман, С. Смаль-Стоцький. 

«Нова ера» — австро-польсько-український компроміс, що тривав на початку 90-х років XIX ст.

Передумови виникнення політики «нової ери»: між Австро-Угорщиною і Російською імперією відбувається загострення відносин, назрівання війни. Деякі громадівці (В. Антонович, О. Кониський) вирішили підтримати Австро-Угорщину в обмін на задоволення національно-культурних прав українців Галичини:

• визнання галицьких українців окремим народом;

• однакове ставлення до поляків і українців;

• місця в Австрійському парламенті;

• збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті.

Політика «нової ери» тривала недовго (1894 р.). Проте навіть за цей час Літературне товариство імені Т. Шевченка було перетворене на Наукове товариство з державною субсидією, було відкрито кафедри історії України при Львівському університеті та українські гімназії. Було розширено сферу вжитку української мови в урядових установах, українці отримали доступ до державних посад. Разом з тим через ставлення до політики «нової ери» відбувся розкол на її прихильників і противників.

Завдання: Опрацюйте підручник стор. 191 і поясніть, чому загострення відносин між Росією та Австро-Угорщиною вплинуло на український визвольний рух у Галичині. У чому суть «нової ери» у відносинах народовців з австрійським урядом?

На Буковині і в Закарпатті становлення національного руху відбувалось за більш складних умов. Зачинателями української літератури на Буковині стала «буковинська трійця»: Юрій Федькович, брати Сидір та Григорій Воробкевичі. 1875 р. було відкрито університет у Чернівцях, а 1885 року розпочалось видання української газети «Буковина». На початку національного відродження головну роль відіграло духовенство. Визначною постаттю того часу став православний єпископ Євген Гакман. Завдяки його діяльності було впорядковано релігіне життя та засновано перше українське культурно-просвітницьке товариство «Руська бесіда» (1869 р). Національний рух у Буковині зміцнив після переїзду туди галицького діяча Степана Смаль-Стоцького, який у 1885 р. став професором університету.

Найважчим було становище русинів Закарпаття. Невисока врожайність землі, повільний розвиток промисловості та високий приріст населення призвели до вкрай важких умов життя. Що стосується культурно-національного життя, то скромні успіхи, здобуті в 50-х роках, протягом 60-х звелися нанівець. Після перетворення Австрії на дуалістичну монархію всі національні меншини Угорщини були віддані на ласку угорської влади. Під тиском цієї влади греко-католицька церква Закарпаття стала засобом мадяризації. На зламі ХІХ-ХХ ст. тут було закрито ті останні парафіяльні початкові школи з українською мовою навчання, які працювали ще від початку XIX ст. Як і в Галичині, посилення національного гноблення на Закарпатті призвело до утвердження москвофільства. Інтелігенція Закарпаття пам’ятала перемогу російських військ над революційними угорськими частинами 1849 року і не могла собі уявити іншої опори національному життю, окрім Петербурга. Під вплив москвофільства потрапило перше національне товариство Закарпаття — «Общество св. Василия Великого» (1866). Лише наприкінці століття — у 1897 р. — на Закарпатті почав виходити тижневик українського спрямування «Наука». Лише окремі інтелігенти підтримували зв’язки з Галичиною. Закарпаття, за висловом Михайла Драгоманова, залишалося «пораненим братом» українства.

Утворення українських політичних партій фіксуємо в таблиці, яка вже є у ваших зошитах - працюємо з підручником на стор. 192 - 193

Дом. завдання: опрацюваи параг 22, конспект.

17. 03. 2020 вівторок

9 клас. Правознавство. 

Тема уроку "Права споживачів". Дізнаємось, хто такі споживачі, продавці, виконавці; як захистити свої права як споживача. Працюємо з параграфом 16.

Кожного дня ми купуємо певні товари в магазині, на ринку, користуємось громадським транспортом, користуємось певними послугами. У цих випадках ми є споживачами (стор 119). Продавці - це фізичні або юридичні особи, які реалізовують товари. Якщо ж ви замовляєте пошиття костюма чи виготовлення фотографій, здаєте  в ремонт взуття, здійснюєте ремонт автомобіля, то маєте справу з виконавцем. 

Основою для захисту своїх прав саме як споживача є Закон України "Про захист прав споживачів". Завдання: опрацювати Закон (ст. 125 - 127) і виконати завдання на ст 124 - 125.

Домашнє завдання: опрацювати пар 16, звернути увагу на памятки на ст 120, 122, 123, навести приклади порушення прав споживача з власного досвіду.